боку державних органів. Мінімальний розмір оплати праці не може бути нижче прожиткового мінімуму, що встановлюється законодавчими актами України. Підприємства можуть використовувати тарифні ставки, посадові оклади як орієнтири для диференціації оплати праці в залежності від професії, кваліфікації робітників, складності й умов виконуваних ними робіт і послуг.
Підприємство самостійно здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі й інші посередницькі організації України.
Підприємство реалізує свою продукцію, майно по цінах і тарифам, що встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, по державних цінах і тарифам. У розрахунках із закордонними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку. На продукцію підприємств, що займають монопольне положення на ринку товарів, що визначають масштаб цін в економіці і соціальній захищеності населення, припускається державне регулювання згідно з Законом України “ПРО ціни і ціноутворення”. При цьому державне ціни повинні враховувати середнйоотраслеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на якій вони поширюються.
Питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов праці, життя, здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування, страхування членів трудового колективу і їхніх сімей, вирішуються трудовим колективом при участі власника відповідно до статуту підприємства, колективному договорові і законодавчим актам України.
2. Адаптація підприємства до ринкових відносин, підприємство і держава.
Розвиток економіки на сучасному етапі, неминучість і необхідність перехідного періоду від однієї системи господарювання до інший, трансформації адміністративної системи і механізмів управління в ринкові ставлять перед підприємствами проблеми адаптації до нових умов. Від їхнього рішення залежать виживання підприємств, гнучкість їхній реагування на зміни зовнішніх причин, на чинники нестабільності і непевності, що властиві теперішньому перехідному періоду.
Тому необхідно роздивитися основні проблеми, що стоять перед підприємництвом в умовах переходу до ринкових відносин, і побудувати для їхнього рішення механізми адаптації, що дозволять шляхом узгодження цілей підприємства, інтересів власника, різних груп і категорій трудящих шляхом створення відповідних моделей і методів перебудови і розвитку систем підприємства забезпечити місце в ринковому середовищі й ефективне в ньому функціонування.
Насамперед необхідно поставити завдання створення таких перетворень, що б мали природний, органічно їм властивий характер здійснення, а по-друге ( теоретично сформульований (на рівні підприємства) загальний методологічний підхід до викорінювання застійних явищ в економіці, що лежить в основі дезинтегрованності управління і виробництва, диференціації форм власності. Визначена сутність цього підходу, що враховує монополізм виробників, що існують, сформовані ще до перехідного періоду, особливості системи управління і господарювання, наявність фактично поки ще єдиної ( державної ( форми власності, і містить у поділі дуже великих підприємств, процесів виробництва й управління й одночасного переходу до змішаного формам власності.
Вихідною позицією в мотивації перебудови і розвитку систем підприємства є те, що кожна група і категорія трудящих повинна мати інтерес для досягнення цілком визначених конкретних цілей, що у сукупності забезпечують ефективне функціонування підприємства в умовах переходу до ринкових відносин і на довгострокову перспективу при стабільній економічній ситуації. При цьому необхідно роздивитися загальні елементи мотивації, що відносять до всіх групам і категоріям трудящих, і спеціальні, що поширюються на окремі групи і категорії.
Ефективність роботи підприємства, усіх його систем і механізмів багато в чому визначається зовнішніми чинниками, що діють на мікроуровні. Необхідно роздивитися два блоки питань із цієї сфери, що тісно пов'язані з механізмами адаптації підприємства, управління якістю продукції, роздержавленням і приватизацією, а також шляху і методи їхній удосконалення з метою створення для підприємств середовища найбільшого сприяння.
Особливо важливим стає питання використання нової функції управління для промислових підприємств прогнозування. Заслуговує вивчення розроблена система, що прогнозує, і прогнозні моделі технічно-організаційного розвитку, а також методологія і методика моделювання взаємозалежної стратегії розвитку технічно-організаційної й організаційно-економічної системи підприємства.
Основними питаннями, що зажадають рішення в процесі перебудови організаційно-економічної системи підприємства , є:
- визначення моделі управління власністю підприємства і його структурних підрозділів;
- утворення системи урахування витрат і результатів роботи;
- управління внутріфірмовим ціноутворенням і поділом результатів господарювання.
3. Маркетинг і менеджмент в управлінні підприємством.
При умовах формування планомірної ринкової економіки підвищуються вимоги до управління. Це обумовлено підвищеною складністю як виробництва продукції, так і її реалізації. Якщо у виробництві товарів беруть участь десятки, сотні, а те і більше спеціалізованих підприємств, то виникає необхідність раціонального рішення великої кількості повсякденних практичних проблем, пов'язаних із забезпеченням підприємства кваліфікованою робочою силою, сировиною, матеріалами, вигідними ринками збуту зробленої продукції. Без спеціальних знань вирішити це широке коло проблем неможливо. З'являється особлива, щодо відособлена сфера управлінської діяльності менеджмент. У колишньому СРСР менеджмент розглядався як одна з різновидів буржуазної теорії і практики, що мають ціллю виправдати і забезпечити подальший розвиток капіталізму.
Найбільше повно утримання менеджменту розкривається в його функціях:
1. Стратегічне управлінське планування. Служба стратегічного планування комплектується з висококваліфікованих спеціалістів і займається проблемою перспективного розвитку підприємства з урахуванням досягнень НТП, змін у кон'юнктурі ринку й інших чинників, що можуть уплинути на виробництво і реалізацію продукції підприємства.
2. Функція організації управління підприємством. Ця робота спрямована на пошуки найбільше раціональної системи управління підприємством, на підвищення ефективності всіх управлінських ланк і в цілому всієї системи.
3. Координаційна функція. Її завдання забезпечити органічну інтеграцію всіх підрозділів, спрямований на продуктивне використання ресурсного потенціалу підприємства з метою одержання максимального прибутку.
4. Функція управління людьми, турбота про їхній фаховий ріст, створення умов і стимулів для найбільше повного використання потенційних можливостей робітників.