Відзначена вище проблема виникає через той, що самий по собі засіб створення малих підприємств на основі дезинтегрованності більш значних не спроможний створити конкурентне середовище і, отже, механізми, що роблять вплив на діяльність малих підприємств, якість їхньої продукції і послуг, а також на ціни їхньої реалізації. Саме це пояснює невдачі багатьох спроб формування малих підприємств на зазначеній основі. Були випадки, коли виділення зі складу значних підприємств ряду малих не тільки не принесло успіху, але і стало додатковим чинником скорочення випуску продукції, зниження її конкурентноздатності.

Правильні висновки підказує досвід значних компаній у країнах із розвитою сучасною ринковою економікою. Відомо, наприклад, що підприємства такої найбільшої компанії, як “Дженерал моторс”, обслуговують 32 тис. постачальників, що утворять її інфраструктуру (в основному у виді малих підприємств). Продукцію компанії реалізують 11 тис. самостійних ділерів, що діють у багатьох країнах. Такі ж дані можуть бути приведені по компаніях Японії електронним, автомобільним, будівельним і іншим. Характерною рисою таких систем є мобільність складу і структури малих підприємств. Значна їхня частина існує лише нетривалий час, а потім зникає або змінює рід діяльності. Водночас виникають нові малі підприємства, що пропонують свою продукцію і послуги. А в результаті системи, що включають значні, середні і малі підприємства, функціонують стійко й у відповідності з ринковою кон'юнктурою, що укладається.

З викладеного випливає висновок, що на основі одного лише отпочковівания не можна створити системи, що оптимально сполучать підприємства різних розмірів і різноманітних функцій. Одним із найважливіших умов виходу України на рівень конкурентноздатності з підприємствами дальнього зарубіжжя є створення найбільше сприятливих умов для формування такої маси малих підприємств, що у своїй сукупності спроможні виконувати функції інфраструктури на конкурентній основі.

Це повинніо бути малі підприємства із широким діапазоном соціальної орієнтації, розмірів і роду діяльності. Це можуть бути підприємства з мінімальною чисельністю найоманих робітників і без найоманих робітників узагалі сімейні підприємства. Малі підприємства можуть спеціалізуватися на виготовленні щодо нескладних елементах виробів, склад і номенклатура яких змінюються відповідно до вимог ринку. Необхідно Україні також підприємства, що на договірній основі здійснюють технічне обслуговування і ремонти устаткування, обчислювальної техніки, приладів і апаратури.

Вся ця велика зона малого бізнесу повинна бути такий, щоб усі підприємства, і в першу чергу значні і середні, мали можливість вибору постачальників і партнерів, продукція і послуги яких відрізняються високою якістю, надійністю і стабільними цінами, стверджуючи тим самим переваги даної системи в порівнянні з поруч підприємств замкнутого комплексу, що дісталися в спадщину від командно-адміністративної системи. Природно, створення такої мережі малого бізнесу потребує визначених матеріально-технічних, фінансово-кредитних і організаційних передумов.

Надання процесу створення малих підприємств масового характеру веде до виникнення зони малого бізнесу, спроможної успішно входити в інфраструктуру підприємств. Тим часом, в Україні цей процес зштовхується з багатьма трудностями і проблемами.

За останні роки, зокрема, тут відбулися в цілому сприятливої зміни в механізмі створення нових підприємств, у тому числі малих. Значно спрощений порядок проходження документів, пов'язаних з одержанням дозволів на підприємницьку діяльність. Це призвело до істотного скорочення необхідних для цього термінів. Якщо раніш були потрібні численні візи посадових осіб, що затягувало час оформлення документів на багато тижнів і навіть місяці, те тепер цей час скоротився до декількох днів, а граничні терміни оформлення практично обмежені лише частотою засідань комісій виконавчих органів влади, що дають остаточне рішення. Правда, слід зазначити завищену трудність і складність заповнення необхідних документів. Але ця трудність легко переборна, оскільки виникнули фірма, за порівняно невеличку плату берущие оформлення, що на себе весь процес.

При всім цьому, проте, залишаються численні чинники, що перешкоджають розвитку малого підприємництва як особливої буферної зони ринкової економіки. Причому в першу чергу це відносить до сфери виробництва і тієї її частини, що спроможна виконувати функції інфраструктури підприємств. Цілком недостатня інтенсивність цього процесу. Водночас у його напрямках спостерігаються явні деформації, що не відповідають потребам формування сучасної ринкової економіки.

Діючий порядок створення підприємств носить (як і колись) дозвільний характер. У законодавчих актах перераховані види діяльності, щодо яких дозволено створювати підприємства. У результаті, якщо той або інший вид діяльності не передбачений у переліку дозволених, тобто він є неординарним, апарат виконавчих органів влади одержує широкі можливості для необгрунтованих заборон. Тим часом, сутності ринкової економіки відповідає така форма нормативних актів, коли перераховуються заборонені види діяльності.

Створенню нових підприємств, у тому числі і малих, перешкоджає практика стягування зборів, пов'язаних з оформленням документів і дозволів. Плата за дозволу носить різноманітний характер. Необхідно сплачувати як за дозвіл займатися підприємницькою діяльністю взагалі, так і за право займатися кожним видом діяльності особо. Всі ці внески в остаточному підсумку збільшують витрати підприємств, скорочують їхні прибутки і прибуток.

Особо слід зазначити, що на шляху розвитку підприємництва в Україні коштує діючий порядок оподатковування підприємств. Формально відповідно до цього порядку податком оподатковується лише прибуток підприємств. Причому розмір податку складає 30%, що відповідає прийнятому в ринковій економіці уявленню про оптимальний рівень оподатковувань прибутку. Але