Предметом договору майнового найму могли бути як житлові, так і нежитлові приміщення (торгові, складські, конторські і ін. (кінофільми, театральні костюми, спортінвентар, музичні інструменти і т. ін.).

Договори оренди землі сільськогосподарського призначення міх соціалістичними організаціями, між цими останніми і грома-дянами і громадянами між собою суворо заборонялись постановою ЦВК і СНК СРСР від 4 червня 1937р.11 С.3. 1937 г., № 37, ст. 150; ст. 2 Примерного устава сельскохозяйственной артели. Такі договори, якщо вони укладались, визнавались недійсними по ст 30 ЦК з наслідками по ст.147 ЦК. В ухваленні Судової колегії Верховного Суду СРСР № 1141 за 1943 р. вказувалось, що "... здача в оренду земель сільськогосподарського призначення як поза міською межею, так і в її межах, заборонена і "...всякого роду угоди з землею, в прямі й або скритій формі, які порушують початок націоналізації землі повинні рахуватись незаконними і передбачають відповідні наслідки, передбачені у ст.147 ЦК, але і настання кримінальної відповідальності по ст.87-а КК...”22 “Судебная практика Верховного Суда СССР”, 1944.вип.ІУ,стр.30..

У віповідності з постановою ЦВК і СНК СРСР від 7 лютого 1933 р.33 С.3. 1933г., № 16, ст. ст. 66-а и 66-б; С. 3. 1934 г., № 35, ст. 276 могла мати місце оренда земель, яка надавалась транспорту(з цілями улаштування під‘їздних шляхів, складських примі-щень і т.д.). При цьому "Положення про землю, яка надавалась транспорту" 1933 р. у ряді випадків забороняла брати орендну плату за надання земель спеціального призначення установами і підприємствами, які перебували на загальнодержавному і місцево-му бюджеті, органам транспорту, які нуждались у використанні ділянок з складу земель другого транспортного органу, для транспортно-експлуатаційних підприємств (під під‘їздні шляхи, складські приміщення і т.п.), під товарні склади загального використання які в у складі органів транспорту, і т.д. У всіх цих випадках мова йшла тільки про відшкодування органам транспорту витрат, як і пов‘язані з утриманням і обслуговуванням ділянки. Звідси оренда земель, які надавались транспорту, мала обмежене застосування.44 См. Г.А.Аксененок, Право государственной собственности на землю в СССР.М..1950,стр.І29-ІЗІ. Ст.І53ГК говорит о государственных или коммунальнных предприятиях как предмете договора имущественного найма.

Форма договору майнового найму різна в залежності від строку договору, від характеру майна, яке в предметом договору, і від сторін, які беруть участь у договорі.

У віповідності з ч. ІІ ст.153 ЦК договір про найм усякого майна на строк більш одного року повинен бути складений у письмовій формі55 Правила, изложенные в ч.І и III ст.І5ЗГК относительно формы договора найма государственных предприятий, здесь не излагаются, поскольку, также договора в то время не заключались.

. У тих випадках, коли строк договору майнового найму не перевищував року, останній міг укладатися у будь-якій формі, у тому числі і усній. Нотаріальному засвідченню підлягав договір на здачу в оренду окремими громадянами невеликих будинків місцевих Рад (розміром не більше 60 кв. метрів житлової площі).

У ряді випадків майновий найм здійснювався на основі типових договорів. Договір найму державних і комунальних підприємств не укладався.

Договір майнового найму міг був укладений на визначений строк (з вказівкою строку дії - 3 місяці, 1 рік і т.д.) і на не визначений строк.

Ст. 154ЦК встановлювала максимальний строк дії договору майнового найму - 12 років, а для найму державними органами і кооперативними організаціями державних підприємств і будівель, у тому числі комунальних, - 24 роки. Строк дії у 24 роки у той час на практиці не застосовувався.

Перевищення сторонами максимальних строків договору, передбачених ст.154 ЦК, не вів за собою недійсність договору у цілому; суд і арбітраж у подібних випадках обмежувався приведенням строку договору у віповідність з законом.

Якщо строк договору найму припинився, то наймач продовжу-вав користуватися цим майном з мовчазної згоди наймодавця, договір вважався поновленим на невизначений строк (ст.154 ЦК).

З договором майнового найму дуже схожий договір безоплатного користування майном, але по цьому договору майно надавалось наймачу не за плату, а безоплатно (ст.342 ЦК).

Так, у віповідності з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 7 березня 1967 року № 198 "Про міри по подальшому розвитку" і поліпшенню громадського харчування"66 СП СССР, 1967,№7,ст.31 державні, промислові, будівельні і транспортні підприємства надавались підприємствам громадського харчування третьої категорії приміщення, меблі, торгове, технологічне, холодильне та інше обладнання безкоштовно. У даному випадку майно надавалось у тимчасове користування, але не безкоштовно. Тому тут мав місце не договір майнового найму, а договір безплатного користування майном.

Отже, діюче законодавство про оренду передбачило три зовсім різні її види: оренду підприємств трудовим колективом (організацію орендаторів), оренду майна громадянами і внутрішньогосподарський орендний підряд. Однак основні норми, які їх регулювали, були зведені в єдиний законодавчий акт – Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду77 Известия, 1989. № 336.2 ден..

Крім того, враховувались норми трудового права, які закріплені в Основах законодавства і союзних республік про працю, КЗ про ПРСФСР та інших союзних республік.

Мали місце спеціальні правові акти, які були присвячені окремим видам оренди. Це Загальні методичні положення про оренду державного підприємства трудовим колективом88 Экономическая