юридичних осіб.
Мали місце й інші порушення засад цивільного права, наприклад, щодо правонаступництва у трудових відносинах при реорганізації підприємства.
Громадська думка і позиції політичних сил під впливом об‘єктивних обставин змінились не на користь орендарського лоббі. Все це робило неминучим внесення певних змін до чинного законодавства про оренду державного майна.
Обраний у травні 1994 р. новий склад Верховної Ради України одним з перших розглянув питання про вдосконалення цього механізму, посилення контролю за останнім, визначив пріоритети, мету і напрями внесення змін і доповнень до чинного законодавства.
Постанова Верховної Ради від 29 липня 1994 р. зобов‘язала, зокрема, Кабінет Міністрів підготувати проект закону про внесення змін і доповнень до чинного Закону про оренду з урахуванням пріоритетності конкурентних способів приватизації для підприємств груп А і Д, та акціонування для підприємств груп Б і В із забезпеченням пільг трудовим колективам.
Були висунуті вимоги захисту інтересів держави як власника майна, прав громадян, трудових колективів, акціонерів, дрібних інвесторів, сільськогосподарських виробників, усунення суперечностей у законодавстві, що регулює процеси реформування власності.
Постановою Верховної Ради від 29 липня 1994 р. “Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її проведенням” було зупинено укладання Фондом державного майна України та його регіональними відділеннями договорів купівлі-продажу об‘єктів і оренди з викупом до затвердження Верховною Радою переліку галузей і об‘єктів, що не підлягають приватизації адміністративно-територіальних одиниць договорів купівлі-продажу об‘єктів виробничої сфери, що приватизуються шляхом оренди з викупом, до внесення змін і доповнень до Закону “Про оренду майна державних підприємств та організацій”.
Восени 1994 р. проект змін і доповнень до Закону про оренду та перелік об‘єктів, що не підлягають приватизації, були подані на розгляд Верховної Ради. Проте обговорення переліку не дало кінцевого результату, а розгляд питаннь оренди було поставлено у залежність від вирішення питання про внесення змін і доповнень до законодавства про приватизацію, що тоді не вдалося зробити.
Продовження мораторію на укладання договорів купівлі-продажу у черговий раз зривало виконання програми приватизації, бо дозволявся фактично один спосіб останньої – продаж державної частки акцій відкритих акціонерних товариств. Водночас виявилася тенденція до затягування розв‘язання цієї проблеми.
За цих умов для розблокування процесів приватизації, у тому числі шляхом викупу орендованого майна, 30 грудня 1994 р. був виданий Указ Президента № 827/94 “Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні”, у якому визначено, що в 1995 р. поряд з іншими об‘єктами малої приватизації має бути приватизована і державна частка майна малих орендних підприємств (ст.1). Було встановлено, що з дня набрання чинності цим Указом (30 грудня 1994 р.) договори оренди майна об‘єктів малої приватизації не укладаються (ст. 3).
Організаціям орендарів, товариствам покупців, створеним працівниками орендних підприємств або структурних підрозділів останніх, було надане право до 1 червня 1995 р. здійснювати приватизацію орендованого майна шляхом викупу. При цьому договори оренди приміщень залишалися чинними до закінчення строку їх дії (ст. 4). Орендар вправі був викупити разом з майном і приміщення, в якому воно розташовано, або придбати патент на право оренди цього приміщення протягом не менш як десять років (ст. 5).
Для орендарів малих підприємств була передбачена пільга: до 1 червня 1995 р. ціна продажу при викупі державного майна орендних підприємств (крім приміщень) мала визначатись без урахування його потенційної прибутковості (ст. 8). Незважаючи на це, масштаби малої приватизації виявились значно меншими, ніж очікувалось. Тому новим Указом Президента від 2 червня 1995 р. № 417 “Про деякі питання щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні” термін надання пільг щодо способу приватизації (викуп) і оцінки майна (без дооцінки) було продовжено до 1 вересня 1995 р. Крім того, Указ вніс істотні доповнення до попереднього. Так, згідно з новою редакцією ст. 4 Указу від 30 грудня 1994 р. право на викуп надається не тільки організаціям орендарів і товариствам покупців, а й іншим юридичним особам, створеним працівниками орендного підприємства чи його структурного підрозділу.
Після неодноразових обговорень і переробок проекту Верховна Рада України 14 березня 1995 р. прийняла Закон “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій”.224 Відомості ВРУ, 1995 р., № 15, ст. 99, № 31, ст. 2444
Було внесено близько 60 змін і доповнень до Закону про оренду, з яких суттєвими є 20-25, а інші мають переважно редакційний характер. Серед основних новацій Закону “Про оренду державного майна “225 Там же.5 (така була нова назва) є такі, що стосуються зміни форми власності на орендоване майно:
Запроваджено викуп оборотних матеріальних засобів та надання у кредит коштів (з урахуванням дебіторської і кредиторської заборгованості) та цінних паперів при укладанні договору оренди на умовах, що визначає уряд (ч. 1, ст. 4)
Встановлено, що орендарями можуть бути господарські товариства або фізичні особи, зареєстровані як суб‘єкти підприємницької діяльності. Організації орендарів не створюються (ст. 6). При цьому трудовий колектив підприємства зберігав пріоритет взяти об‘єкт в оренду, утворивши господарські товариство (ч. 3 ст. 7).
Визначено було, що для прийняття рішення про оренду структурного підрозділу необхідно, щоб його підтримали більше як половина складу трудового колективу підрозділу, так і більше половини трудового колективу всього підприємства (ч. 1 ст. 8).
Запроваджено погодження можливості оренди та умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном, а в окремих (трьох) випадках і з органом антимонопольного комітету протягом 15 днів (ч.