Реферат на тему:

Проблеми визначення та дії принципу верховенства права в Україні

Найголовнішою ознакою демократичного су-спільства і правової держави є: вільне й ефективне здійснення людиною належних їй прав і свобод. Сьогодні це твердження с аксіомою сучасного цивілізаційного прогресу. Відтак у системному реформуванні ук-раїнського суспільства права людини мають стати не якимось похідним чи другорядним завданням здійс-нюваних перетворень, а їх найголовнішою метою, яка покликана принципово змінити історичну парадигму стосунків між державою і людиною. Вирішальна роль у правовому забезпеченні такої зміни належить адміністративному праву.

Адже саме адміністративне право с необхідною умовою і засобом функціонування публічної влади шодо забезпечення прав та свобод людини і гро-мадянина шляхом виконання законів та інших правових актів держави. Адміністратнвно-правові норми не тільки конкретизують визначені Конституцією України права і свободи, а й встановлюють порядок реалізації цих прав і свобод, чітко окреслюють їх гарантії, доповнюють їх будь-якими численними правами, а за певних умов - і обов'язками, які не зазначені в Конституції.

Водночас слід усвідомлювати, що донедавна характерною ознакою українського адміністративного права була істотна деформація його ролі. Це можна вважати закономірним наслідком певної науково-юридичної традиції, що зміцнювалася впродовж багатьох років радянського періоду. Точніше кажучи абсолютизувались два аспекти суспільного при-значення адміністративного права, з одного боку, як засобу управлінського впливу держави на суспільні процеси, а з другого - як "карального" права, що забезпечувало застосування державою у відносинах з громадянами різноманітних засобів адміністративної відповідальності.

Ще й дотепер, на жаль, адміністративне право багато хто продовжує сприймати лише у згаданих аспектах. Хоч цілком очевидно, що така уява консервує властиву тоталітарному суспільству ідеологію "панування держави" над людиною, в котрій людині відводиться місце лише керованого об'єкта, на який спрямовані владно-розпорядчин вплив і адміністративний примус з боку державних органів.

Однак ця ідеологія за своєю суттю не відповідає визначеній Конституцією України (ст. 3) принципово новій ролі держави у відносинах з людиною, згідно з якою "утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". Отже, сама « Конституція закріпила перехід від домінуючої в минулому ідеології до нової - ідеології «служіння держави людині».

Втілення в життя Конституції України вимагає принципово нового погляду на суспільну цінність адміністративного права у демократичному суспільстві, який полягає в тому, що, на противагу колишній доктринальшй традиції, сучасне адміністративне право має розглядатися як засіб забезпечення належного дотримання та дієвого захисту прав і свобод людини: громадянина у сфері функціонування виконавчої влади держави. Отже, тепер нове визначення суспільної цінності адміністративного права потребує суттєвого реформування всього змісту цієї правової галузі.

У науково-світоглядну основу сучасного реформування українського адміністративного права треба покласти перед-бачений Конституцією України (ст. 8) принцип верховенства права, котрий означас підпоряд-кування діяльності державних інстнгутів потребам реалізації та захисту прав людини, їх пріоритетність перед іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Доречно зауважити, що принцип верховенства права за своїм змістом значно ширше принципу верховенства закону, оскільки не кожний закон сам по собі здатний забезпечити справжні умови повноцінної реалізації прав людини. Тому втілення а життя принципу верховенства права повинно бути спільною турботою усіх гілок державної влади під системоінтегруючнм впливом глави держави як конституційного гаранта додержання прав та свобод людини і громадянина.

З огляду на це є всі підстави вважати, що в концептуальному утвердженні і фактичному за-провадженні принципу верховенства права як базового критерію визначення суспільної цінності адміністративного права лежить глибинний сенс і кінцева мета реформи наукової доктрини і практики реалізації українського адміністративного права на сучасному етапі.

У ході реформування адміністративного права, перш за все, потребує більш ґрунтовного усвідомлення і сприйняття не тільки представниками влади, а й всіма верствами населення фундаментальна конституційна формула: "Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави" (ст. З Конституції України).

Згідно з даним конституційним приписом треба подолати існуючу певну недооцінку ступеня участі держави у вирішенні проблеми прав людини, яка традиційно обмежується переважно захистом по-рушених прав. Потрібно розширити ці рамки, спря-мувавши увагу держави на багатопланову роботу щодо утвердження пріоритету прав і свобод людини в українському суспільстві.

Саме цьому має бути підпорядкований зміст правової політики щодо реалізації принципу верхо-венства права. Адміністративно-правовий режим взаємовідносин органів держави з населенням має базуватися на вимозі беззаперечного визнання пріоритету прав людини, поваги до її законних інтересів, правомірних вимог і очікувань.

На практичне запровадження такого режиму слід спрямувати як роботу з підбору і виховання кадрів державного апарату, так і освітянські зусилля різ-номанітних форм навчання молоді, спираючись при цьому на багатовікові традиції загальнолюдської та національної моралі і етики.

Забезпечення верховенства права має стати ви-рішальним фактором діяльності держави, органів виконавчої влади та їх посадових осіб. Правовий стандарт взаємовідносин органів виконавчої влади і людини повинен виходити із сприйняття особи як такога суб’єкта, перед яким виконавча влада відповідальна за свою діяльність. У змісті адміністративно-правового статусу людини перевага має надаватися визначенню не тільки її обов'язків перед державою, а насамперед й прав, за забезпечення реалізації і захист яких держава несе відповідальність.

При цьому органи виконавчої влади, їх посадові особи повинні зважати не лише на правовий статус людини і громадянина, закріплений у національному законодавстві, а й на положення відповідних міжнародно-правових актів. Зрозуміло, що їх сприйняття і деталізація у національному законодавстві мають відбуватися з урахуванням реальних, передусім матеріальних, можливостей здійснення у повсяк-денному житті.

Зміст адміністративно-правового статусу людини має радикально