мито на торгівлю, плата за судочинство і штрафи. Останні складали важливе джерело прибутків, оскільки київські закони щодо покарання за злочин віддавали перевагу грошовим виплатам перед смертною карою.
За порадою й підтримкою князь мусив звертатися до боярської думи — органу, що виник із старших членів дружини, багато з яких були нащадками варязьких ватажків чи слов'янських племінних вождів. Пізніше місце у думі дістали й церковні ієрархи. Функції думи ніколи чітко не визначалися, а князь не був зобов'язаний радитися з нею. Проте, ігноруючи її, він ризикував позбутися підтримки з боку цього впливового органу, що представляв усю боярську знать. Тому князі, як правило, брали до уваги позицію боярської думи. Демократичну сторону політичного устрою Києва репрезентувало віче, або збори городян, що виникли ще до появи князів і, очевидно, походили від племінних рад східних слов'ян. Віче скликалося князем або городянами, коли виникала потреба порадитись або висловити свою думку. Серед питань, обговорюваних на вічі, були військові походи, укладення угод, престолонаслідування, розподіл посад у державі, організація війська. Віче могло критикувати або схвалювати князівську політику, але воно не мало права визначати свою власну політику чи видавати закони. Проте, коли на престолі сідав новий князь, віче могло укласти з ним формальну угоду («ряд»), за якою князь зобов'язувався не переходити традиційно встановлених меж влади щодо віча, а воно в свою чергу визнавало над собою його владу. Хоча право брати участь у вічі мали голови сімей, фактично на вічових сходах панувала міська купецька знать, яка перетворювала їх на арену міжфракційних суперечок.
ВПЛИВ ХРИСТИЯНСТВА НА ДАВНЬОРУСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО
Християнство наклало свій яскравий гуманістичний відбиток на давньоруські цивільні закони. Давньоруське карне, цивільне, майнове, сімейне і шлюбне право змінилося під впливом грецького законодавчого збірника – Номоканона. Основними цивільними і церковним законодавчими збірниками в Київської Русі були “Руська правда”, “Устав Володимира”, “Устав Ярослава” і “Кормча книга”. Відповідно до цих правових актів із гріхом бо-ро-лася Церква, а зі злочином – держава. Церква вважає всякий злочин гріхом, але не всякий гріх держава кваліфікує як злочин. Гріх – це моральний злочин, пору-шен-ня внутрішніх законів: совісті і Божественного закону.-Церкві були підсудні гріховні справи без наявності злочину. Справи гріховно-злочинні розглядалися в цивільному суді.
Вплив Церкви на давньоруське законодавство полягав у тому, що Церква через боротьбу з гріхами попереджала злочини, проводила свого роду профілактичну роботу, Церква розширювала і поглиблювала ділянку осудності – винності. Вона осуджувала навіть ті порушення, що не ставилися в провину язичницькими звичаями і законами. Наприклад, образа словом, що не осуджувалася язичницькими звичаями, ставилася в гріх людині, що прийняла хрещення. Це будило в язичниках, що прийняли християнство, почуття поваги до гідності людської особистості. Християнське законодавство, кладучи край гріху, попереджало злочини. Однак Церкві не завжди вдавалося викорінювати низькі людські пороки і недоліки.
ВИСНОВОК
Давньоруська правова система - досить складне та нестандартне явище в стародавньому праві, хоча, з деякою мірою узагальнення, не можна вважати таку систему унікальною в сенсі історії права Європи. Еволюція права Київської Русі від розрізнених підсистем права до окремої інституціолізованої системи значною мірою завдячує нормозастосовчій та нормотворчій діяльності князівської феодальної верхівки.
Було б помилкою вважати, що Україна в минулому була "правовою пустелею". З часу "Правди Ярослава" в цю історію вписано чимало яскравих сторінок. Причому це одно з найвизначніших правових джерел тодішньої Європи не міг з'явитись на пустому місці. Воно з'явилося як результат широкого розвитку торгівельних відносин в Древньої Русі - йшла жвава торгівля із Заходом та Сходом. При чому в ті часи здійснювався обмін не тільки товарами, але й, безсумнівно, правовими ідеями. "Руська Правда", яку відомий історик В.О. Ключевській назвав "кодексом торгового капіталу", здійснювала свій вплив і за межами Київської Русі. ЇЇ норми, наприклад, у незмінному вигляді увійшли в інше відоме джерело права - Литовський Статут.
Отже, можна зробити висновки, що за часів Київської Русі правові відносини набували системного характеру враховуючи той суспільний лад, який тоді панував.
ЛІТЕРАТУРА
Іванишин Василь. Нація. Державність. Націоналізм. – Дрогобич: Відродження, 1992;
Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. Учебник.- М.: БЕК, 1996;
Орленко В.І. Історія держави і права України. Ч.1. З найдавніших часів до початку ХХ ст. Навчальний посібник. Київ: КНЕУ, 2001;
Субтельний Орест. Україна: історія / пер. з англ. Ю.І. Шевчука; Вст. Ст. С.В. Кульчицького. – 2-е вид.- К.: Либідь, 1992.