1) цей вид діяльності здійснюється компетентними органами. що наділені державно-владними повноваженнями;

2) застосування права здійснюється в чітко визначених законом процесуальних формах;

3) вона має державно-владний характер — рішення ухвалюється на підставі одностороннього волевиявлення компетентного органу; правові приписи обов'язкові до виконання, а в разі необхідності забезпечуються примусовою силою держави;

4) це організуюча діяльність, оскільки створює відповідні умови для більш повної реалізації правових норм;

5) вона відображає елементи творчості;

6) зміст діяльності полягає у винесенні індивідуально-конкретних, зазвичай обов'язкових до виконання, рішень;

7) у цій діяльності органи правозастосування виступають суб'єктами управління; особи, відносно яких застосовується право, — об'єктами управління; винесені рішення (правозастосовні акти) — засобами управління.

13. Поняття і структура правовідносин

Правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії взаємних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

Основні ознаки правовідносин: а) вони виникають на основі норм права; б) характеризуються наявністю сторін, які мають взаємні суб'єктивні права та юридичні обов'язки;

в) є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних осіб, організацій і спільностей; г) здійснення суб'єктивних прав чи додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Правовідносини мають складну будову і охоплюють: суб'єкти; об'єкти; зміст правовідносин.

Суб'єктами правовідносин вважають тих учасників, які є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Об'єкти правовідносин — це ті реальні соціальні блага, які задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Їх поділяють на матеріальні, духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, результат їхньої діяльності.

Зміст правовідносин характеризується синтезом фактичного і юридичного.

15. Правопорушення як підстава юридичної відповідальності

Правопорушення — це юридичний факт, який має місце за наявності всіх вищеназваних ознак. Слід розрізняти правопорушення як юридичний факт і склад правопорушення як наявність конкретних елементів, закріплених у законі як модель правопорушення.

Існування різних видів правопорушень передбачає й поділ ретроспективної юридичної відповідальності на самостійні види. Існують різні підстави для такого поділу. Залежно від суб'єктів органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на таку, що покладається: органами влади; виконавчими і розпорядчими органами; судовими та іншими юрисдикційними органами.

Підставами для притягнення до юридичної відповідальності є наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення; юридичного факту скоєння правопорушення або правозастосовного акта, що набрав чинності.

Правопорушення як один з різновидів протиправних діянь, тягне за собою ретроспективну юридичну відповідальність, що є реакцією держави на правопорушника і ті діяння, які він скоїв і за них зобов'язаний понести певну кару чи стягнення з метою виправлення й перевиховання.

17. Загальне поняття юридичної відповідальності, її види

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну).

Кримінальна відповідальність — це різновидність ретроспективної юридичної відповідальності, що полягає в застосуванні заходів кримінального покарання до фізичних осіб, винних у скоєнні злочину.

Різновидністю ретроспективної юридичної відповідальності є адміністративна відповідальність.

Самостійним видом ретроспективної юридичної відповідальності є цивільно-правова відповідальність, тобто відповідальність фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов'язань, заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих майнових прав.

Дисциплінарна відповідальність — це різновидність юридичної ретроспективної відповідальності працівника за порушення трудової дисципліни із застосуванням до нього догани та звільнення; законодавством, статутами й положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені інші дисциплінарні стягнення.

Близько до дисциплінарної стоїть матеріальна відповідальність, оскільки підставою для притягнення до обох видів відповідальності є трудове правопорушення. На відміну від дисциплінарної, матеріальна відповідальність працівника настає в разі заподіяння матеріальної шкоди.

19. Поняття, предмет та метод цивільного права

Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому.

Цивільне право України, як і будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання.

Предмет правового регулювання цивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі групи відносин: майнові відносини та особисті немайнові відносини.

Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками:

1) юридичною рівністю сторін;

2) диспозитивністю сторін, на підставі чого сторонам надається право визначати їхні взаємовідносини на власний розсуд повністю або частково в межах, передбачених чинним законодавством;

3) особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний, господарський чи третейський суд);

4) наявністю майнової відповідальності сторін.

21. Суб’єкти цивільного права, їх загальна характеристика

Суб'єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках суб'єктом зазначених відносин може бути держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Юридичними особами визнаються організації, які створені шляхом об'єднання осіб та/або майна, наділені правоздатністю і можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах.

В окремих випадках суб'єктом цивільних правовідносин можуть бути Україна як суверенна держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади.

23. Порядок та способи виникнення юридичних осіб

Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації. Вона повинна мати: свій статут; або засновницький договір між учасниками; правоздатність; назву; органи; місцезнаходження (філії, представництва).

Юридичні особи наділені цивільною правосуб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, що виникають водночас з моменту їх державної реєстрації.

Цивільна правоздатність юридичної особи визначається характером і змістом діяльності юридичної особи, що передбачена статутом або засновницьким договором між учасниками організації. Цивільна