являється однією із форм реалі-зації права. В першу чергу мова повинна йти про застосу-вання законодавчих і підзаконних актів, оскільки правоохо-ронні органи й інші суб'єкти, які застосовують норми пра-ва, орієнтуються на нормативні акти, а не на право і його принципи. Таким чином, термін «застосування правових норм», який закріпився в теорії права і правозастосувальній діяльності, можна вважати в певній мірі умовним. Якщо ж закони і підзаконні акти мають правовий характер, то сам термін адекватний його змісту і значенню.
Такий підхід до розуміння цього терміну обумовлений і тим, що в нас існує система писаного права, де основною формою є нормативно-правовий акт. Інші форми права — правовий звичай, нормативний договір — малорозповсюджені в республіці, а правовий прецедент офіційно не визна-ний державною владою, хоча в окремих випадках фактично існує. Нині немає рації змінювати або уточнювати цей термін як в теорії права, так і в правозастосувальній діяльності, ос-кільки практично всі юристи розуміють його значення як застосування нормативно-правових актів.
Застосування норм права — це особлива форма реалізації права. Її особливість полягає в тому, що вона суттєво відрізняється від інших форм реалізації права — виконання, дотримання і використання. Ця форма реалізації права має свої ознаки (риси), які відрізняють її від інших форм реалі-зації, а також від інших правових явищ.
По-перше, застосування правових норм входить в правову систему суспільства. Воно являється її складовою частиною, без якої неможливе правове регулювання суспільних відно-син. В правовій системі цей процес опирається на систему права і систему законодавства. По своєму значенню засто-сування права займає друге місце після правотворчості, а при певних соціальних умовах є не менш важливим фактором, який суттєво впливає на правове регулювання в про-цесі впливу права на суспільні відносини. В процесі право-творчості в нормативні акти закладають моделі правомірної поведінки і діяльності суб'єктів суспільних відносин, які не можуть бути впроваджені в реальні правовідносини.'
По-друге, застосування норм права має комплексний ха-рактер, і воно охоплює, як правило, й інші форми реалізації права, або здійснюється паралельно. Посадова особа, яка приймає рішення (індивідуальний акт) по тій чи іншій справі, не тільки застосовує норми права, але одночасно зобов'яза-на виконувати, дотримуватись, а іноді і використовувати норми матеріального і процесуального права, щоб реалізу-вати принципи законності і доцільності в правозастосувальній діяльності.
По-третє, застосування норм права має, як правило, влад-ний характер і здійснюється відповідними компетентними державними органами чи службовими особами. Це означає, що держава дозволяє застосовувати норми права тільки своїм компетентним органам або уповноважує на такі дії окремі юридичні особи (громадські організації). Наприклад, проф-спілкові комітети, ради трудового колективу в межах їх ком-петенції і т.п.
В сучасний період, при переході до громадянського суспільства і ринкової економі-ки відбувається розширення сфери застосування норм пра-ва з боку окремих суб'єктів громадянського суспільства. В нових умовах досить часто фізичні особи мають можливість стати одночасно і юридичними особами. Наприклад, фермер, вищі і середні приватні навчальні заклади і в цілому приват-ний сектор. В цих випадках застосування правових норм в значній мірі співпадає з такою формою реалізації права як використання. Наприклад, укладання трудового договору при прийнятті на роботу, подача заяви про звільнення з роботи за власним бажанням. Це факти не тільки використання норм права, але і певна стадія застосування норм права. Це яск-раво можна проілюструвати на прикладі укладання довогору підряду між громадянами.
По-четверте, застосування норм права означає реалізацію законодавства в правовідносинах. Ця форма реалізації змінює ті чи інші правовідносини. Вона конкретизує юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин.
Правові відносини безпосередньо пов'язані з юридични-ми фактами. В зв'язку із цим застосування норм права — це такий спосіб реалізації права, коли дії норм права зв'язані з конкретними фактами, коли норма застосовується до цих фактів. Поза юридичне значимими фактами, з якими пра-вові норми пов'язують певні юридичні наслідки, неможливе застосування правових норм. Юридичні наслідки пов'язані з виникненням, змінами і припиненням правових відносин.
По-п'яте, застосування норм права відрізняється від інших форм реалізації своїми потребами. Потреби застосування норм права виникають в основному в таких випадках: 1) коли передбачені нормою суб'єктивні права і обов'язки за своїм характером такі, що не можуть виникати у конкрет-них суб'єктів із їх односторонніх заяв, угод або договорів, а вимагають відповідного індивідуальної о акта державних ус-танов; 2) коли відомий факт правопорушення і потрібно встановити його наслідки або визначити за нього санкцію, 3) коли існують прогалини в національному праві і потрібне застосування аналогії права і закону.
Ці потреби особливо стосуються правопорушень, і засто-сування правових норм обумовлене необхідністю викорис-тання державного примусу, як за факт правопорушення, так і в інших випадках примусу. Державний примус направле-ний на зміцнення законності і правопорядку. Без застосу-вання норм права неможливо реалізувати саме право. Та-ким чином можна дати визначення застосування норм пра-ва. Застосування правових норм (правозастосовча діяльність) — це одна із форм реалізації права, яка має державно-влад-ний організуючий характер компетентних державних органів і уповноважених державою інших суб'єктів суспільних відно-син і направлена на зміну, припинення або виникнення пра-вовідносин шляхом видання індивідуальних актів застосу-вання правових норм в певних формах, а також направлена на конкретизацію правового регулювання і охорону соціаль-них цінностей.
Застосування правових норм має управлінські, соціально-політичні функції, а також виконує профілактичні і виховні завдання. Зміст правозастосовчої діяльності можна розгля-дати з позицій інтелектуально-вольових характеристик: пізнання, відображення, аналіз, синтез, правове мислення, конструктивні функції і т.п.
2. Підстави для застосування норм