Реферат на тему:

Виборче право України.

Зміст.

Вступ.

Демократичність держави та суспільства передусім визнача-ється досягнутим рівнем роз-витку народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі про-цедури виявлення та здійснення волі народу впливають на управ-ління державними та суспільни-ми справами. Найреальніше та-кий вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосередньо-го) народовладдя, під яким ро-зуміють безпосередню участь громадян у здійсненні державної влади, їхнє пряме волевиявлен-ня при виробленні та ухваленні державних рішень.

Мета курсової роботи - розкрити суть, принципи виборчого права в Україні, його розвиток, становлення та сучасний стан. Основним джерелом для написання роботи є відповідні статті "Конституції України".

1. Вибори як одна із форм народовладдя.

Історично першою-виникла форма прямого народовладдя. Ще в умовах первісного суспільства вона здійснювалась у вигляді за-гальних зборів членів спільноти. В перших державних утвореннях це мало вигляд народних зборів, на які сходилися всі громадяни (крім рабів, котрі громадянами, а подекуди й людьми, не вва-жались, а тому до вирішення за-гальнодержавних справ не до-пускалися). Участь у роботі на-родних зборів усіх вільних гро-мадян в ідеалі передбачала за-безпечувати прийняття рішень, які б відповідали інтересам більшості громадян даного дер-жавного утворення. Класичним прикладом народних зборів як форми вияву безпосередньої де-мократії є організація державної влади в античних Афінах.

В результаті поступового іс-тотного зростання чисельності населення, а отже й ускладнен-ня суспільних відносин, дотри-муватися класичних зразків пря-мого народовладдя ставало де-далі важче, а то й зовсім не-можливо з суто технічних при-чин. Крім цього, народні збори поставали перешкодою для вті-лення інтересів панівної вер-хівки суспільства, що й зумо-вило виникнення нових форм безпосередньої демократії.

Так, у Стародавньому Римі народ поділявся на кілька центурій, до однієї з яких належав кожний вільний громадянин. Саме в центуріях відбувалися за-гальні збори громадян. Рішення центурій формулювалось у від-повідності з волею більшості учасників зборів. Загальнодер-жавним визнавалося рішення, яке підтримувалося найбільшою кількістю центурій. При цьому незаможні плебеї, які становили абсолютну більшість римських громадян, утворювали тільки од-ну центурію, а порівняно неве-лика кількість заможніх патриціїв поділялася на кілька центурій. Така організація суспільства за-безпечувала вирішальне значення голосів меншої частини громадян у винесенні загальнодержавних рішень. Але й у цьому випадку до ухвалення загальнообов'язкових рішень безпосередньо залучалися всі громадяни держави.

З розвитком і зростанням дер-жав, ускладненням їхніх полі-тичних систем стало неможливим вирішувати всі питання загально-державного значення шляхом залучення до цих процесів усього населення, яке постійно примно-жувалося. Тим-то зароджується й поширюється інша форма на-родовладдя — представницька. Б сутність полягає в тому, що більшість загальнодержавних пи-тань уже вирішується не всіма громадянами, а лише певними групами. Ці групи й виступають повноважними представниками населення держави, від імені та за дорученням якого ухвалюють рішення, що стають обов'язко-вими до виконання. Якщо група представляє все населення дер-жави, тоді вона утворює загаль-нодержавний орган, який дістає право виступати від імені всієї держави й ухвалювати рішення, загальнообов'язкові на всій її території. Такі представницькі органи можуть називатися порізкому — парламент, народні або національні збори, конгрес тощо. В Україні представниць-ким органом, що уповноважений ухвалювати загальнообов'язкові в межах всієї держави рішення (закони), є Верховна Рада.

Практика виробила різні фор-ми здійснення безпосереднього народовладдя (прямої демокра-тії), але найбільшого визнання й поширення набули вибори до ор-ганів державної влади та місце-вого самоврядування, а також ре-ферендум.

Термін «вибори» означає про-цес, у результаті якого певна су-купність людей, часто органі-зована в політичні об'єднання, шляхом голосування формує дер-жавний орган або заміщує ва-кантну виборну посаду. Утворе-ні в результаті виборів органи чи обрані посадові особи дістають право при виконанні своїх су-спільних функцій виступати від імені відповідної сукупності лю-дей і наділяються повноважен-нями приймати загально-обов'язкові рішення.

За допомогою виборів фор-мується значна частина органів державної влади та місцевого са-моврядування. Інакше кажучи, саме завдяки здійсненню актів виборів як форми безпосередньо-го народовладдя дістають мож-ливість функціонувати на закон-них підставах органи представ-ницької демократії.

Вибори були відомі вже за первісно-родового устрою, де за-гальними зборами роду оби-ралися старійшини, а пізніше — й воєначальники. З часом про-цедура виборів ускладнювалася. Наприкінці XVIII ст. була ство-рена класична теорія виборів. Її основні ідеї полягають у тому, що суверенітет невід'ємно на-лежить народові, який є джере-лом будь-якої влади. Народ до-ручає здійснення влади своїм представникам (депутатам), яких визначає шляхом демократич-них виборів. Кожен депутат за-конодавчого органу представляє всю націю, а не лише округ, де його обрано. Тому депутат по-винен бути незалежним від своїх виборців при виконанні наданих йому повноважень. Цими іде-ями керуються й у сучасному світі. Таким чином, вибори роз-глядаються як передання влади від виборців до тих, кого вони обирають, тобто народ делегує владні повноваження своїм пред-ставникам.

З плином часу утвердилися певні вимоги й правила, виконан-ня яких має забезпечити об'єк-тивне виявлення волі виборців, утруднити чи зробити неможли-вою фальсифікацію результатів голосування. Найважливіші з цих правил та умов закріплю-ються в конституціях демокра-тичних держав. Сукупність та-ких конституційних норм утво-рює конституційний інститут ви-борів до органів державної влади та місцевого самоврядування. Ці норми можна поділити на кілька груп:

Конституційний інститут ви-борів регламентує досить широке коло суспільних відносин. Час-тина їх, а саме нормі, що вста-новлюють загальні правила