За Конституцією УСРР 1919 р. вибори не були загальними, оскільки вони мали класовий характер, внаслідок чого значні категорії населення, в тому числі представники національних меншин, позбавлялися виборчих прав. Див. Історія української Конституції / Упор.: А.Слюсаренко, М.Томенко. — К., 1997. — С. 179.

Відновлення на початку 20-х років громадсько-політичного життя вимагало від радянської влади адекватного ставлення і до громадянських прав національних меншин. Однак цього не сталося. Так, наявність серед німців великого відсотка осіб, позбавлених виборчих прав, призвела до їх масової еміграції у 1922—1924 pp. Лише після опублікування відповідної директиви ЦК КП(б)У Президія ВУЦВК створила спеціальну комісію для вивчення цього питання. Завдяки її висновкам та вжитим на їх реалізацію заходам вдалося до деякої міри зупинити зазначений процес Див. Є в т у х Б.В., Ч и р к о Б.В. Німці в Україні. — К., 1994. — С. 116—117..

Ненормальність становища, що склалося, розуміли окремі працівники радянського дер-жавного апарату. Так, представники Центральної комісії національних меншин при ВУЦВК ЗО червня 1924 р. за результатами перевірки стану справ у поселеннях німецьких колоністів Катеринославської губернії (нині — Дніпропетровська область) висловили думку про доціль-ність перегляду Наркоматом внутрішніх справ списків німців, позбавлених виборчих прав за належність до нетрудового елементу, через їх помилковість. 16 липня 1924 p. ця пропозиція була підтримана Президією ВУЦВК і надіслана Наркомату внутрішніх справ Див. Німці в Україні. 1920—1930 pp. XX ст.: Збірник документів державних архівів України / Упор.: Л.В.Яковлева, Б.В.Чирко, С.П.Пишко. — К., 1994. — С. 48, 54.. Один з радянських державних діячів М.О.Скрипник, який у 1926 p. був генеральним прокурором і очолював Наркомат юстиції УСРР, знаючи про численні випадки позбавлення виборчих прав, зазначав, що джерелом непорозумінь з приводу застосування виборчого зако-нодавства є не тільки помилки і порушення правил про вибори, яких припускаються виборчі комісії, а й труднощі, з якими вони стикаються у зв'язку з недостатньою ясністю положення про виборчі права і відповідних інструкцій. Закони та інструкції не передбачають низки життєвих випадків, які часто спостерігаються на місцях. Особливо це помітно стосовно переліків осіб, які наділені виборчими правами, і тих, що позбавлені таких.

Зазначена проблема обговорювалася на першій Всеукраїнській нараді по роботі серед національних меншин (січень 1927 p.). Її учасники підтвердили наявність практики позбавлення представників цих меншин права голосу. Особливо це стосувалося німців та євреїв. Зокрема, на нараді підкреслювалось, що позбавлення виборчих прав більшості німецького населення стало однією з причин його еміграції, пропонувалось добитися зміни інструкції про вибори. Однак переважила думка щодо необхідності створення при міських радах комісій, які усували б помилкове застосування інструкції про вибори щодо національних меншин.

У резолюції наради про виборчу кампанію серед єврейського населення в 1926—1927 pp. зазначалось, що необхідно приділити особливу увагу:

Результати перевиборів до рад у 1926—1927 pp. ілюструють практику реалізації зазначеної «особливої уваги»: 1) єврейські сільські ради — 27%, селищні — 39,1% осіб, позбавлених виборчих прав: у деяких місцях, наприклад, у Вінницькому окрузі, цей показник коливався у межах від 38,4 до 50%; 2) німецькі сільради — 8,9%; 3) російські — 4,3%; 4) болгарські — у деяких місцях (наприклад, Коларівському районі) — до 18%; 5) польські: Херсонський округ — 14,8%, Бердичівський — 6,2%, Кам'янецький — 4,3%, Мелітопольський — 1,9%, Проскурівський — 1,8%, Вінницький — 1,3%.

Аналізуючи цю перевиборну кампанію, пленум ЦК КП(б)У, який відбувся 3—8 червня 1927 p., визнав як недолік механічний підхід до складання списків громадян, позбавлених виборчих прав (особливо середняків), а також існування внаслідок таких дій антирадянських настроїв, переважно у формі антисемітизму. З урахуванням цього пленум доручив Наркомату внутрішніх справ стати основним апаратом виборчих комісій під час проведення виборчої кампанії. Причому він мав займатися цією справою постійно, а не лише напередодні переви-борів.

Однак ситуація не змінилась і за результатами виборів 1929 p. Питома вага осіб, позба-влених виборчих прав, була такою: 1) єврейські сільради — від 28,1 до 60—65%; серед цих громадян були, наприклад, кустарі, що порушували законодавство про охорону праці непов-нолітніх. Внаслідок такого становища євреї подали декілька тисяч скарг, вимагаючи віднов-лення своїх виборчих прав і оцінюючи такі дії радянської влади як антисемітизм; 2) німецькі сільради — 8,4% (велику частину зазначених осіб становили служителі різних релігійних культів) . У деяких місцевостях цей показник коливався у межах від 24 до 50%.

Питання, пов'язане з позбавленням виборчих прав громадян, не зазнало принципових змін і після прийняття Конституції УСРР 1929 p., незважаючи на те, що в ній був розділ «Про виборчі права». Проблема позбавлення представників національних меншин (особливо євреїв) виборчих прав набула всесоюзного масштабу і значно посилила антирадянські настрої. Це змусило Президію ЦВК СРСР 22 березня 1930 p. прийняти постанову «Про усунення порушень виборчого законодавства СРСР», а ВУЦВК 5 квітня 1930 p. — аналогічну постанову.

Для перевірки законності позбавлення виборчих прав окремих категорій громадян було створено комісію ВУЦВК,