Ще до свого обрання виборщики дають обіцянку від-дати свої голоси за конкретного кандидата. Тому, враховуючи персональний склад обраної колегії виборщиків, ще до їх голосування можна абсолютно точно визначити, кого буде обрано президентом країни. Отже, можна говорити, що у цьому разі акт голосування має суто формальний ха-рактер. Непрямими двоступеневими виборами в ряді країн обираються верхні палати парламентів. А у Китаї Все китайські збори народних представників (парламент) обираються непрямими триступеневими виборами.

Конституційним принципом виборів в Україні є таєм-ність голосування, яка передбачає недопущення будь-якого нагляду і контролю за волевиявленням виборців.

У первісних демократіях вибори проводились відкрито. Це могло бути підняття руки, крик тощо. Однак таке голо-сування дає змогу контролювати, спрямовувати подачу го-лосів виборців тими, від кого вони якимось чином зале-жать. Таємне голосування покликано запобігти цьому. Ві-домі різні форми таємного голосування — шляхом опус-кання в амфору камінців різного кольору (світлий — "за", темний — "проти"), написання на черепках, а пізніше на папері імені кандидата, за якого віддається голос тощо.

У сучасному світі таємне голосування здійснюється шляхом опускання в урну бюлетенів, в яких вказані прі-звища кандидатів на виборну посаду або варіанти вирі-шення проблеми, що виноситься на референдум. Вибо-рець певним чином позначає прізвище кандидата або варі-ант рішення, за які він віддає свій голос. Останнім часом набуває поширення голосування за допомогою спеціаль-них машин. Для забезпечення таємності голосування на виборчих дільницях встановлюються недоступні для зов-нішнього нагляду кабіни, в яких виборці заповнюють бю-летені, або машини для голосування. При цьому кабіни повинні бути встановлені таким чином, щоб через них, прямуючи до урн, пройшов кожен виборець.

Рівність виборчого права — це наявність у виборців однакової кількості голосів. За сучасних умов вона означає реалізацію принципу: "Один виборець — один голос".

Конституція України встановлює, що вибори є віль-ними. Це означає неприпустимість будь-якого тиску на виборців з метою примусити їх голосувати не відповідно до своїх переконань, а так, як цього бажають інші особи чи структури. Вільне волевиявлення виборців і таємність голосування забезпечуються, наприклад, встановленням за їх порушення кримінальної відповідальності.

Останнім часом все більшого поширення набуває абсен-теїзм, тобто неявка частини виборців на виборчі дільниці для голосування, іншими словами, їх відмова від реалізації

свого активного виборчого права. Абсентеїзм має негатив-ні наслідки. Адже для визнання виборів такими, що від-булися, і для того, щоб за їх результатами можна було визначити переможців, необхідна участь певної кількості зареєстрованих виборців. Неявка виборців не дозволяє сформувати виборні органи чи заповнити виборні посади. За таких умов виникає потреба у проведенні нових ви-борів, а отже, й у додаткових фінансових затратах. Досить часто й повторні вибори не дають бажаних результатів, внаслідок чого виборні вакансії не заповнюються, що, до речі, стосується і депутатського складу Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування.

У зв'язку з цим у деяких державах участь громадян у виборах вже розглядається не як їх право, а як їх обов'я-зок. Такий підхід аргументується й тим, що у давнину участь у народних зборах була почесним обов'язком гро-мадян, ігнорування якого каралось якщо не за законом, то за звичаєм. За сучасних умов участь у виборах слід розгля-дати як громадську функцію, що здійснюється не стільки в інтересах громадянина, скільки відповідно до потреб за-безпечення формування і функціонування найважливіших державних структур. Тому держава має право вимагати від своїх громадян здійснення цієї функції під загрозою засто-сування певних санкцій, що повинно діставати юри-дичний вияв в обов'язку (а не у праві) громадян брати участь у виборах.

Законодавством ряду держав за неучасть у виборах передбачені певні санкції. В Аргентині особа, яка не брала участі у виборах, втрачає право перебувати на державній службі протягом трьох років, а у Греції та Туреччині таку особу засуджують до позбавлення волі. У Бельгії, залежно від кількості проігнорованих виборів, передбачені різні за розмірами штрафи. В Італії участь громадян у виборах визнається їх обов'язком, за невиконання якого протягом п'яти років прізвища порушників вносяться до спеці-альних списків, які виставляються на загальний огляд.

Деякі держави виходять із ситуації, зумовленої абсен-теїзмом, шляхом визнання виборів такими, що відбулися, навіть якщо в них взяло участь менше половини зареєст-рованих виборців.

Якщо в Україні абсентеїзм буде поширюватись і надалі, то неминуче постане питання про запровадження одного з вироблених світовою практикою засобів боротьби з ним.

3. Виборча система України на сучасному етапі.

Тонування демократичного устрою держави можливе за умов, коли громадяни не тільки мають право на обрання численних державних керівників, а й обов'язково за наявності процедури їх обрання, яка неухильно дотримується і своїм змістом забезпечує формування працездатних й ефективних органів, стимулює суспільні процеси, творення інституцій, що роблять вибір громадян ефективним.

Парламентаризм в Україні почав своє становлення ще в межах СРСР, коли 1990 p. громадяни України вперше отримали право замість акту голосування в підтримку визначеного складу законодавчого органу обрати його склад з великої кількості різнобічних пропозицій, незважаючи на те, що вибори відбувались в умовах однопартійної адміністративної системи. Це був останній законодавчий орган УРСР, який став і першим Парламентом незалежної України. Діяльність цього Парламенту мала два яскраво різних етапи. Перший — 1990—1991 pp. з ефективними рішеннями і чіткістю організації роботи, що великою мірою було обумовлено складом Верховної Ради. Вона структурно була поділена на дві групи. Більшість — група «За Радянську Україну» у складі 239 депутатів, й