З таким багажем чи радше — тягарем на ногах суспільства ми прийшли до осені 1997 p., коли одночасна боротьба за зміну виборчої системи й зміну виборчої технології закінчувалась в умовах уже розпочатої виборчої кампанії.

Протягом семи років в Україні були відсутні заохочувальні норми, які б стимулювали розвиток політичних структур у суспільстві, а дії управлінських органів відверто гальмували їх утвердження.

Визначення політичних партій головним суб'єктом виборчих змагань (що давно є очеви-дним в демократичних державах) дало можливість започаткувати новий тип виборчої кампанії для України, піднесло роль партій у суспільстві й стимулювало внутрішні процеси партійного розвитку. Відповідно до закону політичні партії дістали не тільки пріоритетне право висування кандидатів у депутати, але й гарантованого представництва у виборчих комісіях, які організо-вували виборчий процес, що зробило процес більш відкритим і запобігло більшій кількості конфліктних ситуацій як під час кампанії, так і після підбиття підсумків.

Поряд з політичними партіями суб'єктами виборчих змагань були також «незалежні» кандидати. І якщо у 1994 p. «незалежні» депутати становили 2/3 складу Парламенту, то 1998 p. їх обрано менше 1/3, а після формування партійних фракцій Верховної Ради їх із 448 депутатів залишилось 47.

Безумовно, що головну роль у зміні пропорцій зіграла зміна виборчої системи — від мажоритарної системи абсолютної більшості до змішаної мажоритарно-пропорційної з мажо-ритарною складовою відносної більшості й загальнодержавним округом пропорційної складової з чотирьохвідсотковим бар'єром для участі у розподілі депутатських мандатів. І хоч головна мета — формування Парламенту із стабільною політичною більшістю не була досягнута (що впевнено прогнозувалось і до виборів), за умов збереження стану щоденної ситуативної більшості, структура Парламенту стала більш чіткою з вищим ступенем прогнозованості кожної складової частини.

Безумовним елементом зміни, що має довготривалий позитивний вплив на суспільний настрій, є відмова від негати-вного голосування й запровадження позитивного голосування. Домінанта заперечення, про-тесту поступилась домінанті вибору. А враховуючи, що водночас вилучена умова обов'язковості участі у голосуванні не менш ніж 50% виборців для визнання виборів чинними, з 1998 р. в Україні законодавчо закріплене право на вибір, а не обов'язок голосування, який визначав виборче законодавство часів Радянського Союзу.

При цьому система відносної більшості у мажоритарній складовій поряд з пропорційною складовою забезпечили загальний позитивний характер кампанії, без яскраво окресленої агресії, що була неодмінним атрибутом в негативних кампаніях заперечення в округах за мажоритарної системи абсолютної більшості.

Нові елементи виборчої технології також сприяли появі усвідомлення суспільної ролі політичних партій як посередників між народом і владою, які акумулюють суспільні настрої й формують політичну волю громадян.

Висновки.

Одним із пріоритетних видів прав і свобод особи в Україні, які передбачені новою Конституцією, є полі-тичні права і свободи. Вони властиві, як правило, лише громадянам України або переважно їм. Це їх суб'єктив-ні права і свободи у політичній сфері або переважно у цій сфері. Вони опосередковують собою насамперед взає-мовідносини особи і держави як політичної організації суспільства, особи й органів державної влади та місце-вого самоврядування, особи і народу в цілому як носія і джерела влади, особи й політичних партій та інших політичних інститутів держави і суспільства.

Пріоритетним політичним правом, яке належить гро-мадянам України, є право брати участь в управлінні дер-жавними справами, у всеукраїнському і місцевому рефе-рендумах, вільно обирати й бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Найважливішим з цих прав є право голосу, тобто право брати участь у всеукраїнському і місцевому рефе рендумах, вільно обирати й бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що охоплює собою активне і пасивне виборче право.

Виборче законодавство повинно виконувати роль стимулюючих норм для суспільного прогресу поряд із віддзеркаленням суспільних настроїв. В умовах України це законодавство має динамічно розвиватися, створюючи умови для підвищення ефективності роботи державної влади.

Використана література.