Відповідно до основних напрямків своєї діяльності кожне громадське об'єднання має певний, закріплений у статуті, правовий статус. Основні принципи його зводять-ся до такого: 1) кожен громадянин має право вступу до відповідної громадської організації (деякі винятки вста-новлено для військовослужбовців та співробітників мілі-ції); 2) держава гарантує свободу діяльності громадських організацій; 3) вступ до громадської організації є особис-тою справою кожного громадянина і здійснюється на до-бровільних засадах.

Право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38) може здійснюватися громадянами України як без посередньо, так і через представників, якими наприклад, є депутати представницьких органів державної влади. Це право - потребує розширеного тлумачення, оскільки воно передбачає також участь громадян у формуванні та діяль-ності деяких громадських структур, наприклад, органів місцевого самоврядування. Одним із різновидів здійснен-ня цього конституційного права є також перебування на державній службі відповідного профілю.

Право на мирні збори та маніфестації (ст. 39) є важли-вим демократичним надбанням і дійовим заходом, завдяки якому громадяни можуть вільно обговорювати актуальні питання державного і суспільного розвитку, протестувати проти будь-яких обмежень демократії або тих чи інших негативних проявів у політиці, проти порушення їх прав тощо.

Це право належить до системи світових демократичних стандартів у галузі прав громадянина. Конкретні заходи щодо його здійснення регулюються національним законо-давством, у тому числі й законодавством України. Його основною особливістю є встановлення порядку, за яким збори і маніфестації повинні бути мирними, їх учасники не повинні мати зброї. Про проведення цих акцій мають завчасно сповіщатися органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може бути встановлене лише судом з метою захисту прав та свобод людини і громадянина, охорони на-ціональної безпеки і громадського порядку.

Право на звернення може здійснюватися у різних фор-мах, в індивідуальному чи колективному порядку. Адреса-тами цих звернень є державні органи різного рівня, органи місцевого самоврядування, посадові особи цих органів. Дуже важливо, щоб звернення громадян розглядалися від-повідно до суті справи, у строки, встановлені чинним за-конодавством, а відповіді були обгрунтованими. Недодер-жання посадовими особами вимог закону надає громадя-нину право звертатися до суду по захист. Здійснення права громадян на звернення регулюється Законом України від 2 жовтня 1996 р. "Про звернення громадян".

4. Соціально-економічні права і свободи.

Конституція України закріплює сис-тему економічних, соціальних і куль-турних прав. Немає потреби наголо-шувати значення цих прав, їх прак-тичної реалізації. Адже саме вони повинні гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як вільної, забез-печеної у своїх життєвих потребах особистості. У свою чергу, саме ці якості суспільного життя характеризують державу як соціальну, тобто таку, що забезпечує достатньо високий рівень життя своїх громадян. Оскільки справжня демократія повинна мати достатню матеріальну базу, яка є соціально-економічною гарантією її існування та роз-витку, маємо всі підстави твердити, що здійснення в дер-жаві економічних, соціальних та культурних прав і свобод є одним із важливих чинників для того, щоб визнавати таку державу справді демократичною.

Система економічних, соціальних і культурних прав згідно з Конституцією України охоплює право кожного во-лодіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право на працю (ст. 43), право на страйк для захисту своїх еконо-мічних і соціальних інтересів (ст. 44), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров я (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства і сім'ї (статті 51, 52), право на осві-ту (ст. 53), право на свободу творчої діяльності (ст. 54).

Право кожного володіти, користуватися і розпоряд-жатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуаль-ної, творчої діяльності (ст. 41) є не що інше, як закріплен-ня в Конституції України принципу приватної власності, яка є економічною основою громадянського суспільства, розвитку ринкових відносин.

Саме приватна власність (а не "нічия", соціалістична) виховує у людини почуття відповідальності перед собою та перед суспільством за її найефективніше використання. Виходячи із цього. Конституція України закріплює в ст. 13 положення про те, що "власність зобов'язує" і що "усі суб'єкти права власності рівні перед законом". Практика розвинутих західних країн свідчить, що будь-яка форма власності, за винятком особистої, може використовува-тися і як засіб експлуатації, і як засіб соціальної підтримки тих членів суспільства, які об'єктивно потребують цього. Саме другий спосіб використання приватної власності, особливо її різних колективних форм, що набуває усе більшого поширення у цивілізованих країнах, гарантує розвиток усього суспільства.

Право приватної власності регулюється і захищається різними галузями українського права. Її статус харак-теризується непорушністю, грунтується на силі закону. До того ж відповідні зміни у становищі власника можуть бути здійснені виключно за рішенням суду.

Можливі винятки, обмеження права використання приватної власності пов'язуються Конституцією України із суспільною необхідністю, а також із випадками, коли ця власність завдає шкоди громадянам, суспільству, погіршує екологічну ситуацію тощо.

Зазначені принципові положення статусу власності поширюються й на інтелектуальну власність.

Право на підприємницьку діяльність (ст. 42) пов'язане з приватною власністю, яка становить матеріальну основу підприємництва.