· Неустойка. Це різновид штрафної економічної санкції, розмір якої визначається законом або договором у процентно-му відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання. Вона застосовується, в основному, як штрафна санкція в разі прострочення виконання майнових зобов'язань (поставка, купівля-продаж, міна тощо). Розмір неустойки за прострочен-ня виконання зобов'язань не залежить від терміну прострочення виконання. Так, за прострочення або недопоставку продукції поставщик сплачує покупцеві неустой-ку в розмірі 8 відсотків вартості непоставленої у строк продукції за кожною окремою позицією номенклатури.

· Пеня. Вона застосовується в ос-новному в разі прострочення виконання грошових зобов'язань суб'єктами господарської діяльності. Особливістю пені є те, що вона встановлюється у процент-ному відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконане (ст. 214 ЦК). Залежністю суми пені від кількості днів прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське право-порушення.

· Оперативно-господарські санкції. Це передбачені законодав-ством або договором засоби оперативного впливу на правопо-рушника, спрямовані на попередження господарського право-порушення чи зменшення його шкідливих наслідків. Вони застосовуються безпосередньо самими суб'єк-тами господарських правовідносин в оперативному порядку. За своєю спрямованістю оперативно-господарські санкції поділяються на два види:

1. Санкції, спря-мовані на одностороннє припинення правовідносин в інтересах сторони, чиї права порушено. Такі санкції можуть виражатися у вигляді односторонньої повної чи часткової відмови від виконання договору, а також у відмові від прий-няття виконання та від зустрічного виконання.

2.  Санкцій спрямовані на зміну правовідносин. Найбільш пощиреним на практиці видом таких санкцій є переведення несправного платника на акреди-тивну форму розрахунків чи на попередню оплату продукції.

· Оцінні санкції. До цього виду належать еко-номічні санкції, що впливають на розмір фондів матеріального заохочення державних підприємств. Зокрема, фонди матері-ального заохочення державних підприємств зменшуються внаслідок:* 

виготовлення продукції з відхиленням від стандартів, технічних умов;*

повернення покупцем підприємству-виробнику недобро-якісної продукції;*

порушення підприємством державної дисципліни цін тощо.

Основними підставами господарсько-правової відповідальності є:

1. Правова. Це су-купність норм права про відповідальність суб'єктів госпо-дарських відносин.

2. Господарсь-ка правосуб'єктність правопорушника і по-терпілого. Сторонами правовідносин щодо засто-сування відповідальності цього виду можуть бути підпри-ємства, установи, організації, інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, що мають право звертатися до арбітражного суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоро-нюваних законом інтересів.

3.  Юридико-фактична. Це протиправні дія або бездіяльність особи — господарського правопорушника, що порушують права і за-конні інтереси потерпілої особи чи заважають їх реалізації. Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності:*

факт господарського порушення, тобто порушення нор-ми закону, умови договору, державного контракту тощо, внаслідок чого завдаються збитки або інша шкода майно-вим правам та інтересам потерпілого (кредитора);*

протиправність поведінки господарського порушника. Така умова визначається у господарському праві в широ-кому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, Що порушують правову норму, планове завдання, умови договору і т. ін.;*

причинний зв'язок між протиправною поведінкою по-рушника і завданими потерпілому збитками. Цей зв'язок необхідно доводити відповідними документальними доказами;*

вина господарського правопорушника. Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушника до прав і закон-них інтересів потерпілого. Вина у господарській практиці — це наявність двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності:

- наявність в особи-правопорушника реальних можливостей для належного виконання;

- невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, за-побігання збиткам (шкоді) потерпілого.

Формою вини може бути:

- умисел правопорушника;

-  необережність правопорушника.

При цьому діє принцип презумпції вини, тобто "відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання", що передбачено ст. 209 Цивільного кодексу України. Вина обох сторін підлягає взаємному заліку. Якщо невиконан-ня або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, судовий орган (суд, господарський суд, тре-тейський суд) відповідно зменшує розмір відповідальності боржника. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів до їх зменшення (ст. 211 ЦК).

Вина господарюючого суб'єкта — це вина його працівників. Отже, принцип відповідальності за вину ви-магає визначення конкретних працівників, дія або бездіяль-ність яких спричинили невиконання зобов'язань чи за-подіяння шкоди.

Сукупність чотирьох умов утворює юридико-фактичні підстави господарсько-правової відповідаль-ності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки, штрафу чи пені до-сить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника

Література

Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право, К.:- Вентурі, 1996.

Пилипенко АЛ., Щербина В.С. Господарське право.-К: Вентурі, 1996.

Шавкун В.І. Правові основи підприємницької діяльності.-К.: Правові джерела, 1997.