Ще один важливий момент, пов’язаний з правом власності, стосується сплати податку платниками – юридичними особами після відчуження транспортних засобів протягом року. Про що, власне, йдеться? Йдеться про різне розуміння положень ч. 2 ст. 6 Закону про податок з власників транспортних засобів суб’єктами господарювання та податковими органами. Адже останні намагаються тлумачити положення згаданої статті як такі, що зобов’язують платника – юридичну особу сплачувати податок, навіть після відчуження такого транспортного засобу (Лист ДПАУ від 7 червня 2001 р. № 7549/7/17-0517).

Проаналізуємо положення ч. 2 ст. 6 Закону про податок з власників транспортних засобів: “Перерахунки юридичними особами розміру податку у зв’язку з перереєстрацією транспортних засобів, визначених цим Законом, протягом даного року не провадяться”. Враховуючи положення ст. 1 Закону, в якій йдеться про право власності на транспортні засоби як необхідну передумову визнання особи платником податку, можна дійти висновку, що юридична особа не зобов’язана у будь-який спосіб уточнювати розмір своїх податкових зобов’язань і аж ніяк не є платником податку.

Аналогічну позицію зайняв і Вищий господарський суд України. В своєму оглядовому листі “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про податки” від 23 листопада 2001 року № 01-8/1271 йдеться саме про таку ситуацію. Так, в абз. 6 п. 6 згаданого листа містяться позиції щодо оцінки чинного законодавства про податки: “Арбітражним судом встановлено, що товариство сплачувало зазначений податок до відчуження транспортних засобів фізичним особам. Договорами купівлі-продажу, податковими накладними та довідкою Державтоінспекції про перереєстрацію автомобілів підтверджується факт продажу відповідних транспортних засобів. Зазначене свідчить про те, що об’єкт оподаткування вибув з володіння товариства, тому обов’язок сплачувати податок з власників транспортних засобів припинився”.

Відповідно до ст. 34 Закону України “Про дорожній рух” від 30 червня 1993 р. № 3353-ХІІ “державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски”. Їх державна реєстрація і облік здійснюються органами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України в порядку, затвердженому постановою КМУ “Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок” від 7 вересня 1998 р. № 1388.

Інші транспортні засоби підлягають відомчій реєстрації та обліку у порядку що встановлюється: Державним комітетом з нагляду за охороною праці – для великотоннажних автомобілів та інших технологічних транспортних засобів, незалежно від форми власності, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування; Державним комітетом з питань житлово-комунального господарства – для трамваїв і тролейбусів; Державним комітетом з питань молодіжної політики, спорту і туризму – для гоночних і спортивних механічних транспортних засобів незалежно від форм власності; відповідними міністерствами і відомствами, яким підпорядковано ці частини і об’єднання - для транспортних засобів військових частин і об’єднань; Міністерством аграрної політики України – для тракторів, самохідних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів незалежно від форм власності, що підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування.

Поряд з характеристиками як платника податку, пов’язаними з реєстрацією транспортних засобів та з правом власності на них, має виконуватись ще одна умова – щодо відповідності таких зареєстрованих власних транспортних засобів вимогам ст. 2 Закону про податок з власників транспортних засобів, а саме: щоб такі транспортні засоби визнавались об’єктами оподаткування.

Як згадувалося раніше, починаючи з 25 березня 1997 року, об’єкти оподаткування стали визначатися за Гармонізованою системою кодування та опису товарів. В Україні існувало три системи товарної номенклатури. Так, базуючись на угоді про створення вільної торгівлі від 15 квітня 1994 року, через півтора року – 3 листопада 1995 року - було укладено Угоду про Єдину Товарну Номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності Співдружності Незалежних Держав (далі – ТН ЗЕД СНД). Ведення номенклатури було покладено на митну службу Російської Федерації. Поряд з нею з 1 травня 1992 року існувала товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності. Нарешті, з 1 липня 2001 року (через 45 днів з моменту офіційного оприлюднення – публікація в газеті “Урядовий кур’єр” від 16 травня 2001 року) Законом України “Про Митний тариф України” від 5 квітня 2001 р. № 2371-ІІІ (далі – Закон про митний тариф) в основу товарної номенклатури покладено Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі – УКТ ЗЕД), яка базується на Гармонізованій системі кодування та опису товарів, яка і застосовується на сьогоднішній день.

Застосовуючи УКТ ЗЕД, необхідно звернути увагу на ряд суттєвих моментів, які прямо можуть вплинути на зобов’язання зі сплати податків. На практиці трапляються випадки, коли суб’єкти підприємницької діяльності з метою зменшення податкових зобов’язань заявляють “Трактори колісні” як машини і механізми для сільськогосподарських робіт. Однак останні класифікуються за позицією 8701 90 “Трактори для сільськогосподарських робіт та трактори для лісового господарства, колісні”. Примітка 2 до групи 87: “трактори” означає транспортні засоби, призначені головним чином для буксирування чи штовхання інших транспортних засобів і вантажів, навіть якщо вони містять деяке допоміжне устаткування, що дозволяє транспортувати, з урахуванням їх основного застосування, інструменти, насіння, добрива тощо. І навпаки, деякі органи, найчастіше