Реферат на тему:
Загальна характеристика інтелектуальної власності та її правового регулювання
ПЛАН
1. Поняття інтелектуальної власності, її характеристика
2. Правове регулювання інтелектуальної власності
3. Використана література
1. Поняття інтелектуальної власності, її характеристика
Походження терміну «інтелектуальна власність» зазвичай пов'язується з французьким законодавством кінця XVIII століття. Дійсно, традиція підходу власності до авторського і патентного права не тільки народилася у Франції, але й основувалась на теорії природного права, котра одержала свій найбільший розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів (Вольтера, Дідро, Гольбаха, Гельвеція, Руссо). Так, у вступній частині французького патентного закону йшлося про те, що «кожна нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця». Логічним наслідком такого підходу стало закріплення у французькому законодавстві понять літературної і промислової власності. Потрібно відзначити, що раніше ідея авторського права як «найсвятішого виду власності» була втілена в законах деяких штатів США. Аналогічні конструкції були закріплені також у законодавстві Саксонії, Пруссії, Данії, Норвегії і ряду інших країн.
Термін «інтелектуальна власність» широко використовується в сучасному законодавстві, у науковій літературі й у практиці багатьох країн. В 1967 р. у Стокгольмі була підписана Конвенція, на основі якої засновано Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), відповідно до якої об'єктами правової охорони є результати творчої діяльності у виробничій, науковій і художній областях.
Однак, незважаючи на своє широке поширення, поняття інтелектуальної власності практично відразу ж з моменту своєї появи зазнало критики зі сторони багатьох науковців. Противники даного поняття переважно вказували на ряд суперечностей, пов’язаних з цим питанням. Наприклад, не можна ототожнювати правовий режим матеріальних речей і нематеріальних об'єктів, якими є по своїй суті авторські здобутки і різні технічні нововведення. Також, на відміну від права власності, яке є безстроковим і не піддається будь-яким територіальним обмеженням, права авторів, винахідників і їхніх правонаступників споконвічно обмежені в часі й у просторі. Авторські і патентні права захищаються за допомогою застосування інших правових засобів у порівнянні з тими, котрі застосовуються для захисту права власності. Право на творчий результат нерозривно пов'язано з особистістю його творця і т.п. Реагуючи на ці справедливі зауваження, прихильники теорії інтелектуальної власності стали підкреслювати, що мова в даному випадку йде про власність особливого роду, що вимагає спеціального регулювання у вигляді її нематеріального характеру через те, що об'єктами права власності власників патентів, суб'єктів авторського права і товарних знаків є невловимі і безтілесні речі.
Своє логічне завершення подібний підхід знайшов у теорії інтелектуальних прав, відповідно до якої права авторів, винахідників, патентовласників і т.д. повинні бути визнані правами sui generis, тобто правами особливого роду, що знаходяться поза класичним розподілом цивільних прав на речові, обов'язкові і особисті. Теорія особливих інтелектуальних прав, багато прихильників якої взагалі виступають проти використання терміну «інтелектуальна власність», є в наші дні однією з найбільш розповсюджених.
Характеризуючи поняття інтелектуальної власності, не можна залишити без уваги і питання про те, що вкладається в нього найважливішими міжнародними угодами. В конвенції Всесвітньої Організації інтелектуальної власності вказується, що інтелектуальна власність включає права, котрі стосуються: літературних, художніх і наукових досягнень, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач, винаходів у всіх областях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що відносяться до інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній і художній областях. Неважко помітити, що термін «інтелектуальна власність» використовується як збірне поняття, позначаючи собою усі права на результати творчої діяльності і деякі прирівняні до них об'єкти. Очевидним є і те, що на членів ВОІВ не накладаються зобов'язання забезпечувати у своїх країнах охорону всіх перерахованих у конвенції прав, вони самі визначають коло охоронюваних об'єктів інтелектуальної власності. Нарешті, навіть при сильному бажанні в приведеному вище визначенні важко помітити будь-який зв'язок (крім чисто термінологічної подібності) поняття інтелектуальної власності і права власності в його традиційному змісті.
Підсумовуючи сказане, можна відзначити, що і сучасне українське законодавство, і міжнародні угоди розуміють під інтелектуальною власністю сукупність виключних прав як особистого, так і майнового характеру на результати інтелектуальної і у першу чергу творчої діяльності, а також на деякі інші прирівняні до них об'єкти, конкретний перелік яких установлюється законодавством відповідної країни з обліком прийнятих його міжнародних зобов'язань. В даний час термін «інтелектуальна власність» лише в історичному плані зв'язаний з теорією інтелектуальної власності кінця XVIII — початку XIX століть.
Згідно українського законодавства, об'єктами інтелектуальної власності вважаються досягнення науки, літератури, мистецтва й інших видів творчої діяльності в сфері виробництва, у тому числі відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки, програми для ЕОМ, бази даних, експертні системи, ноу-хау, торгові секрети, товарні знаки, фірмові найменування і знаки обслуговування. Усі відносини, що виникають у сферах економічної діяльності, де є або могли б бути задіяні об’єкти інтелектуальної власності, вимагають правового регулювання, яке б встановлювало порядок виникнення, використання та продажу тих же об’єктів.
2. Правове регулювання інтелектуальної власності
Найважливішим інструментом такого регулювання є ліцензування та патентування інтелектуальної власності, тобто реєстрація та видача патентів і ліцензій на право користування товарними знаками, ноу-хау, комерційними таємницями, промисловими зразками різного роду, винаходами і відкриттями, найновішими технологіями виробництва специфічної та стандартизованої продукції та