Митний союз можливий у тому разі, якщо угода про вільну торгівлю доповнюється єдиною зовнішньоторговельною політикою його учасників відносно третіх країн. Водночас повністю зберігається економічний суверенітет держав у питаннях економічної і валютної політики.

Митний союз передбачає встановлення єдиного зовнішнього митного тарифу, єдиних митних правил і організацію єдиної митної адміністрації. Він може передбачати умови про порядок, критерії розподілу між членами союзу отриманих митних доходів і, виключає можливість застосування державою - учасницею даного союзу будь-яких обмежувальних правил міжнародної торгівлі на своїй митній території.

У ряді зон вільної торгівлі в складі митної території утворюються митні округи, що мають міжнародне значення.

Безмитні зони встановлюються для зручності транзиту товарів державам, що не мають виходу до моря (статті 127, 128 Конвенції ООН з морського права 1982 p.). Транзитний рух є основою створення безмитних зон.

У травні 1987 р. ЄАВТ і ЄЕС підписали дві конвенції - про спрощення формальностей у торгівлі товарами і про єдину процедуру транзиту (обидві конвенції набрали чинності з 1 січня 1988 p.). Конвенція про єдину процедуру транзиту передбачає введення єдиного адміністративного документа, дія якого поширюється на митну територію 18 західноєвропейських держав - членів ЄАВТ і ЄЕС.

Нині з'являються нові види митних територій, що мають на меті усунення кордонів і різноманітних бар'єрів між державами Співтовариства. Відповідно до Шенгенської конвенції, підписаної Францією, ФРН і країнами Бенілюксу, з 1 січня 1991 р. фактично ліквідуються кордони між цими країнами, які залишаться лише на географічних картах. Усередині так званого "шенгенського простору" не буде ні прикордонників, ні митників. Шенгенська конвенція передбачає єдиний підхід до вирішення цілого комплексу проблем: боротьба з нелегальною імміграцією, злочинністю; надання політичного притулку; порядок видачі віз тощо.

Зона вільного підприємництва створюється для надання пільгових економічних умов розвитку виробництва товарів і послуг у рамках обмежених територій, міст, морських і авіаційних портів, прикордонних станцій.

Митний контроль на зовнішніх і внутрішніх кордонах такої зони здійснюється державою.

Продукція, що надходить на територію зони вільного підприємництва через кордон, у тому числі і для перероблення, складання і наступного реекспорту, звільняється від митного оподаткування.

Мито являє собою вид державних грошових зборів, стягнутих з імпорту, експорту і транзиту товарів, торговельно-промислового прибутку, майна, цінностей та інших предметів, що пропускаються через митний кордон країни під контролем митних служб, а також із різних міжнародних поштових операцій. Раніше мито застосовувалося, як правило, лише у фіскальних цілях, тобто як джерело прибутків для державної скарбниці. Нині воно використовується також як інструмент митної політики держави.

Серед економічних функцій мита можна виділити такі: протекціоністська - для захисту національного виробництва від припливу в країну іноземних товарів; преференційна - для стимулювання імпорту товарів із певних країн і районів; статистична - для більш точного урахування зовнішньоторговельного обороту; зрівняльна - для вирівнювання цін на імпортні товари, товари місцевого виробництва тощо.

За способом обчислення мито поділяється на адвалорне, яке обчислюється у відсотках до ціни оподатковуваного товару; специфічне - стягнуте у твердій ставці за одиницю виміру товару: тонни, метра, штуки або якоїсь іншої одиниці виміру; змішаного типу, за якого до основної ставки мита, установленої за одиницю товару, додають мито, обчислене у відсотках до ціни. Наприклад, мито з ціни товару (тобто адвалорне) встановлене в Єдиному митному тарифі Європейського економічного співтовариства.

За об'єктом стягнення найбільш поширені у міждержавних відносинах є такі види мита.

"Ввізне", або "імпортне", мито стягується митними органами країни ввозу а товарів іноземного виробництва на прикордонних митних пунктах або під час відпускання цих товарів із митних складів, розташованих усередині країни. Це найпоширеніший вид мита, до того ж історично він виник раніше всіх інших видів мита. Таке мито стягується за ввіз для реалізації товарів на митну територію держави або на єдину митну територію держав (наприклад єдину митну територію митного союзу).

У разі стягування ввізного мита не з товарів, а з інших предметів вони регламентуються митним законодавством країни-одержувача. Термін "митне законодавство" означає сукупність чинних правових норм, що регулюють порядок увозу, вивозу і транзиту вантажів, багажу і ручної поклажі, поштових відправлень, валюти й інших платіжних засобів і валютних цінностей, стягнення мита і зборів, а також інші розпорядження, що стосуються митних питань.

Фіскальне мито - один із різновидів увізного мита. Як правило, його ставки досить низькі. Установлюється це мито тільки на споживчі товари, що на даній митній території не виробляються (наприклад, апельсини, кава, вина та ін.).

"Вивізне", або "експортне", мито стягується митними органами держави з товарів національного виробництва або з метою монополії на виробництво чи збут якогось товару, або з метою збереження національних ресурсів, із тим щоб скоротити їх вивіз до певної межі. Проте стягнення експортного мита підвищує ціну експортованих товарів, знижує конкурентоспроможність оподатковуваних ними товарів на міжнародному ринку. Тому ряд країн, що раніше стягували такий вид мита, сьогодні відмовилися від нього (наприклад Індія, Арабська Республіка Єгипет та ін.).

Транзитне мито стягується за перевезення товарів іноземного виробництва через митну територію країни. Митні тарифи більшості держав не передбачають стягнення ні ввізного, ні транзитного мита.

Антидемпінгове мито. Ним оподатковуються імпортні товари за наявності доказів, що їх поставки здійснюються за допомогою так званого демпінгу (тобто за заниженими цінами) і завдають або загрожують завдати шкоди національному виробництву країни ввозу.

Це антидемпінгове мито стягується поряд із звичайним митом у розмірі різниці між демпінговою ціною товару і ціною