До способів збереження часу належать також деякі процедури вне-сення поправок до законопроектів. У багатьох країнах пропозиція поправ-ки може розглядатись, якщо вона підписана не одним, а кількома депута-тами. Як правило, текст поправок має бути розповсюджений до їх обгово-рення, хоча в більшості парламентів це можна зробити і на відповідному засіданні палати.

На практиці так і робиться, однак уряд або парламентська комісія (комітет) може вимагати додаткового вивчення окремих поправок. Нерідко голова палати визначає прийнятність дебатів з тієї чи іншої поправки. Цим він може вирішити долю поправки. У палаті громад парламенту Велико-британії та в парламентах в інших англомовних країнах право визначати, які поправки підлягають обговоренню і голосуванню, має спікер. Це право зумовлює високі вимоги щодо політичної неупередженості і професійності голови палати.

Певне прискорення законодавчого процесу може бути забезпечене і на етапі голосування законопроектів, що характеризується розмаїттям прийнятих процедур.

Повертаючись до характеристики стадій законодавчого процесу за ру-бежем, слід зазначити, що у двопалатних парламентах законодавчий процес практично завжди проходить в обох палатах. Особливістю Конституції Росії є те, що вона припускає можливість прийняття законів за результатами ро-боти нижньої палати парламенту і при мовчазній згоді (так зване кваліфіко-ване мовчання) верхньої. Прийняті державною думою законопроекти протя-гом п'яти днів передаються на розгляд ради федерації. Законопроект вва-жається схваленим радою федерації, якщо він був прийнятий нею за вста-новленою процедурою або якщо протягом 14 днів не був розглянутий цією палатою. Проте обов'язковому розгляду в раді федерації підлягають прий-няті державною думою законопроекти з питань федерального бюджету; фе-деральних податків і зборів; фінансового, валютного, кредитного і митного регулювання та грошової емісії; ратифікації і денонсації міжнародних дого-ворів; статусу і захисту державного кордону; війни і миру.

Свої особливості має законодавчий процес у парламенті Чехії. Ко-ли нижню палату розпущено, сенат має право приймати законопроекти з «невідкладних питань». Відповідні акти верхня палата може приймати тільки за ініціативою уряду. На першій сесії після поновлення роботи парламенту ці акти повинні бути схвалені нижньою палатою, без чого во-ни не мають сили. Водночас у такий спосіб не може бути змінена консти-туція, прийнятий бюджет чи фінансовий законопроект, також не можуть бути прийняті законопроекти з питань виборчого права і ратифікації де-яких міжнародних договорів.

Кінцевою стадією законодавчого процесу є офіційне опублікування закону, тобто доведення його до загального відома. Опублікування звичай-но здійснюється главою держави або від його імені. Строки опублікування не встановлюються, хоча в окремих випадках конституції містять вимогу негайного обнародування закону після одержання ним санкції глави дер-жави. Тексти законів публікуються у спеціальних офіційних виданнях.

З процедурою опублікування законів пов'язане набуття ними чин-ності, хоча нерідко закони починають діяти відразу ж після підписання. Як правило, закон набуває чинності через певний час після його офіційного опублікування. Іноді він починає діяти з моменту, вказаного у його тексті.

Список використаної літератури

Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности. — М., 1993. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право. — К., 1993.

Парламенты мира. — М., 1991.

Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира. — М., 1993.

Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. — К., 1995. Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К., 1993.

Шаповал В.М. Конституційні системи зарубіжних країн. — К., 1992.

Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. — К.: АртЕк, Вища шк., 1998. — 264 с.