управління суспільством, що не знало майнового розподілу і соціальної нерівності, виявилася безсилою перед змінами, що ростуть, у сфері економіки і соціального життя, суперечностями, що посилюються, в суспільному розвитку, перед нерівністю, що заглиблюється. «Родовий лад, — писав Ф. Енгельс в роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави», — застарів. Він був підірваний розподілом праці і його результатом — розколом суспільства на класи. Він був замінений державою». [30,169] Державні органи і організації частково з'явилися в результаті переважання органів і організацій, що склалися в рамках первіснообщинного ладу. Частково — шляхом повного витіснення останніх.
Про появу ознак держави в будь-якій країні свідчить перш за все виділення з суспільства особливого шару людей, що не виробляють матеріальних або духовних благ, а зайнятих лише управлінськими справами. Про це свідчать надання даному шару людей особливих прав і владних повноважень; введення різних податків і всіляких податей, позик; поділ членів суспільства не по кровноспорідненій ознаці, як це було при первіснообщинному ладі, а по адміністративно-територіальній ознаці; поява на постійній основі особливих загонів озброєних людей, дружин, покликаних, з одного боку, захищати територію і суспільство від нападу ззовні, а з іншою — вести самим нові територіальні завоювання.
Про появу ознак державної організації суспільства і витіснення нею первіснообщинної організації свідчать і інші чинники. Крім всього іншого вони вказують на те, що держава не нав'язується суспільству ззовні. Вона виникає на його основі природним шляхом. Разом з ним вона розвивається і вдосконалюється. «Всі якнайдавніші державні організації, — писав в середині XIX ст. німецький історик Г. Ландау, — виникли не з людського свавілля, не завдяки організаційним едиктам. Якраз навпаки. Вони виросли, немов рослина із зерна, кинутого в землю, в силу об'єктивної необхідності, через незмінність, самою природою даних законів».
Аналогічно відбувається і з державною (або публічної) владою, що є ознакою держави. Право через ті чи інші причин, що й держава, з'являється в світі під дією тих же економічних, соціальних і політичних процесів змінюється.
До появи майнового розділення населення і соціальної нерівності суспільство не потребувало права. Воно цілком могло обходитися і обходилося звичаями, що спиралися на владу аавторитету порад старійшин і регулюючих всі суспільні відносини. Проте становище докорінно змінилося, коли з'явилися групи, шари і класи із своїми власними, що суперечать один одному і протиборчими інтересами.
Колишні звичаї, розраховані на повну рівність членів суспільства і на добровільне дотримання правил, що містяться в них, в нових умовах виявилися безсилими. З'явилася життєва необхідність в нових правилах — регуляторах суспільних відносин, котрі враховували б докорінні зміни в суспільстві і забезпечувалися не тільки силою суспільної дії, але і державним примусом. Таким регулятором стало право.
Найважливішими ознаками, що свідчили про його появу, стали, на думку дослідників, наступні: соціальне і майнове розшарування в суспільстві, поява класів-антагоністів — бідних і багатих, пригноблюваних і пригноблювачів; поступове зосередження власності і права на неї в одних руках і повна їх відсутність в інших; поява разом з майновими шлюбно-сімейних та інших правовідносин; додання діючим соціальним нормам загальнообов'язкового характеру, забезпечуваного примусовою силою з боку виникаючих державних органів, і ін. Спочатку право складалося як сукупність нових звичаїв, дотриманню яких зобов'язували державні органи, що зароджувалися, і перш за все суди. Пізніше правові норми (правила поведінки) встановлювалися актами князів, королів і просто наділених такими повноваженнями чиновників.[31,83]
Зрозуміло, родова знать, що багатішає, правляча верхівка завжди намагалась закріпити в цих актах і звичаях перш за все свої власні майнові і інші інтереси, підсилити за допомогою виникаючого права свою владу. Їй це в значній мірі завжди вдавалось, про що можна судити за характером і змістом правових і літературних пам'ятників що дійшли до нас з тієї епохи, і окремо Стародавньої Греції, Стародавнього Рима, Давнього Єгипту, Вавилона. Так, в добре відомих кожному освіченому правознавцю «Інституціях» римського юриста II ст. н.е. Гая прямо закріплювалася майнова і соціальна нерівність людей словами: «Головний поділ осіб полягає в тому, що всі люди — або вільні, або раби». Далі уточнювалося: «З вільних людей одні —вільно народжені, інші вільновідпущені. Вільно народженні, ті які народилися вільними, вільновідпущені — це ті, які відпущені на волю із законного рабства».
В цих же «Інституціях», що мали юридичну силу і виступаючих одночасно як підручник з римського права, закріпилася влада правлячих кіл, однієї частини суспільства над іншою, одних членів сім'ї над іншими.
Далі в «Інституціях» Гая закріплюється розподіл в праві осіб із «самовладних», тобто володіючих широкою владою по відношенню до інших осіб, і підвладних. «З підвладних одні знаходяться під владою батька, інші — під владою чоловіка, треті — в необмеженій владі від іншого».
Аналогічне закріплення в праві економічної і соціальної нерівності, наявність права власності в одних і відсутність його в інших, офіційне закріплення влади пануючих шарів і класів має місце не тільки в римського народу, але і в інших народів. В цьому полягає одна з найважливіших відмінних особливостей права і правових звичаїв від колишніх регулюючих суспільні відносини в умовах первісного ладу не правових звичаїв.
Розглядаючи процес, а разом з ним теорії виникнення держави і права, зупинимося на розкритті лише деяких, найвідоміших і поширених з них.
2.1. Особливості природно-правової теорії
Природно-правова теорія походження держави і права, або теорія природного права, як її нерідко називають