Таким чином, виділяє автор, законодавство, залежне від «двора», повинне було лише зв'язувати громадян. Закони, які повинні були забезпечувати щастя всіх, «служили тільки для захисту багачів і вельмож від замахів з боку бідняків і сірих людей, котрих тиранія прагнула завжди тримати в приниженні і нищоті».

Піддаючи різкій критиці ідеї божественного походження влади і права, що приводять до згубних соціальних наслідків, Гольбах, а разом з ним і інші прихильники природної теорії походження права апелювали, таким чином, замість божественної волі до волі народів, націй, окремої людини.

Якби нації, такі принижені в своїх правах і власних очах, заявляв у зв'язку з цим Гольбах, «здатні звернутися до розуму, вони, звичайно, побачили б, що тільки їх воля може надавати кому-небудь вищу владу». Вони побачили б, що ті земні боги перед якими вони падають ниць, по суті просто люди, котрим вони ж, народи, доручили вести їх на щастя, причому ці люди стали, проте, бандитами, ворогами і узурпаторами, використовують владу проти народу, що дав їм в руки цю владу».

Та і самі володарі, міркував далі автор, якби вони здатні були «запитувати природу і свої істинні інтереси», якби вони прокинулись від сп'яніння, в яке приводить їх фіміам, «що роздмухується служителями марновірства», вони б зрозуміли, що «влада, заснована зі згоди народів, на їх прихильності, на їх справжніх інтересах, набагато міцніша за владу, що спирається на ілюзорні домагання». Вони б зрозуміли, що істинна слава полягає в тому, щоб зробити людей щасливими, істинна могутність — в тому, щоб об'єднувати їх бажання та інтереси, істинна велич — в діяльності, таланті і добродійності. [6,95]

На початку XIX в. в розвитку природного права наступили кризові явища, які були обумовлені комплексом причин як внутрішнього, «закладених» в самій теорії природного права, так і зовнішнього плану.

Характеризуючи даний період в розвитку природного права, Г. Ф. Шершеневич писав, що на даному етапі воно зіткнулося з новим перебігом думки в особі історичної школи, об яку воно розбилося не стільки внаслідок сильної критики ззовні, скільки внаслідок ослабленої сили всередині. [52,30]

В опозицію до природного права в Англії встала утилітарна школа І. Бентама, що поклала в свою основу не природу людини і суспільства, а користь, вигоду як критерії моральності і рушійну силу всіх вчинків людини. При цьому всі природні і соціальні явища розглядалися тільки з погляду їх корисності (принцип оцінки) і можливості бути використаними для досягнення яких-небудь цілей.

У Німеччині школу природного права стала напористо тіснити історична школа права, що з'явилася на світ. Тісний зв'язок школи природного права з революційними тенденціями XVIII століття викликав неприязнь до неї і гоніння з боку самих різних реакційних сил, що піднялися по всій Європі в цей період на захист старого, історично віджилого ладу.

Проте найсильнішого удару по ідеї природного права, на думку дослідників, завданий науковим духом XIX ст., його історичною соціологічною і еволюційною точкою зору. «Все давало підстави думати, що природне право остаточно померло. Вже готувалися ставити йому надгробний пам'ятник, коли «несподівано, під кінець XIX сторіччя, воно раптом проявило всі ознаки життя». Це пожвавлення виявилося одночасно в різних місцях Західної Європи і з особливою яскравістю в Росії.

З кінця XIX ст. і аж до теперішнього часу теорія природного права переживає новий період в своєму розвитку — так званий період відродженого природного права.[31,94]

Чим відрізняється даний період розвитку природного права від всіх попередніх періодів? Що у них загального і що особливого? Відповідаючи на ці питання, слід звернути увагу перш за все на те, що відроджене природне право в особі його наступників не тільки не заперечує своєї спорідненості з колишніми етапами розвитку природного права, але, навпаки, всіляко підкреслює свій генетичний зв'язок з ними. Спорідненість із старою теорією визнається, зокрема, по лінії їх загальних основ — покладання надії на природу і розум людини, по лінії основних завдань — знаходження ідеального критерію, а також по лінії апріорного методу — покладання надії на віру замість доказів реального існування норм природного права, на загальну прийнятність тієї або іншої поведінки, іменованої природним, і т. д.

Відмінна особливість відродженого природного права в порівнянні із старим природним правом виявляється перш за все в тому, що воно не визнає вічного, незмінного для всіх часів і народів права. Воно виходить з того, що в світі існує природне право тільки з історично змінним змістом. Сказане не означає, проте, що відроджене природне право не визнає абсолютного ідеалу або критерію.

Серед інших відмінних особливостей відродженого природного права слід назвати множинність напрямів його розвитку і формуючих його власних теорій. Останнє дало підставу ряду авторів іменувати сучасне природне право з точки зору теорії не в однині, а в множині, як сучасного природного права».

Це перш за все такі приватні теорії, як неотомістскі, екзистенціалістскі, феноменологічні і інші доктрини. Загальним для них є те, що вони виникають і розвиваються в рамках природного права і мають під собою у вигляді об'єктивного і суб'єктивного ідеалізму однакову основу. Природне право виводиться ними з: 1) божественного порядку буття (релігійні