Це, однак, не означає, що окремі її положення не можуть виконувати і понині визначену ідеологічну і політично-практичну роль. Мова йде про положення що стосуються мір, що застосовуються в суспільстві, державі, проти узурпації влади однією особою чи групою осіб; право громадян не тільки на опір, але і на скидання шляхом насильства політичного режиму, що порушив закон; рівності прав і свобод громадян, їх реальності і гарантованості, та ін.

2.3.Відображення процесу утворення держави і права в теорії насильства

Серед найбільш розповсюджених на Заході теорій походження держави і права є теорія насильства. Видатними її прибічниками являються німецький філософ і економіст Е. Дюрінг (1833—1921), австрійський соціолог і державознавець Л. Гумплович (1838—1909), видатний „ревізор марксизму” К. Каутський (1854—1938) та ін.

Виникнення її було обумовлене переходом від домонополістичного капіталізму до імперіалізму, коли почав розквітати культ сили і насильства. Корені цієї теорії тягнуться від софістів стародавнього світу, які вважали, що держава існує тільки для задоволення потреб і різних благ сильних, а право - як засіб пригнічення і стримування одних соціальних груп, класів іншими, більш сильними. За законами природи слабший повинен коритися сильнішому.[22,56]

Наріжний камінь теорії насильства — твердження про те, що головна причина виникнення держави і права знаходиться не в соціально-економічному розвитку суспільства і виникненні класів, а в завоюванні, насильстві, підкоренні одних племен іншими.

Суворо кажучи, в теорії насильницького походження держави і права виокремлюють дві відносно самостійні теорії. А саме — теорія зовнішнього насильства, згідно якої держава виникає в результаті завоювання одних племен іншими, і теорія внутрішнього насильства, згідно якої держава є результатом насильства однієї частини суспільства над іншою.[19,58-62] При висвітленні теорії насильства в навчальній літературі ці розбіжності між теоріями зовнішнього і внутрішнього насильства, зазвичай, стирають.

Теорія насильства, як і деякі інші теорії походження держави і права, має свою досить довгу історію. Початки цієї теорії зустрічаються ще в давнину, а саме в працях першого і другого покоління софістів. В їхніх вченнях держава розглядається як установа, існуюча виключно для блага сильного, а право—як засіб підкорення одних шарів суспільства в інтересах інших. Першопочаткове право призначалось, на думку софістів, для „закабалення сильного в інтересах слабшого”. Однак сильний, пізніше зрозумівши це, зробив все, щоб розірвати ці „протиприродні кайдани” і таким чином „відновити володарювання природного закону”, згідно якого слабший за законами самої природи повинен підкорятися сильному.

В працях одного з найбільш обдарованих і яскравих мудреців-софістів, Фрасімаха з Халкедона, постійно проводиться думка про те, що в природі держави і права, державної політики і законодавства, так само як і в області ідеології, правлять воля і примхи тих, в чиїх руках знаходить сила і державна влада. „Справедливість,--стверджував Фрасімах,--це те, що хоче сильніший”. „Справедливість і справедливе—по суті це чуже благо, це дещо, що підходить сильнішому, правителю, а для поневоленого виконавця це чиста шкода, тоді як несправедливість навпаки: вона керує, чесно кажучи, простими, а тому і справедливими людьми”.

Аналізуючи роль теорії насильства в середньовіччя, видатний німецький дослідник державаи і права Г. Еллінек (1851—1911) стверджував, що „в новому часі теорія насильства вперше відроджується в зв’язку з боротьбою проти теологічного світосприйняття”. Вже Гоббс, писав автор, не знає для права індивіда в природному стані другої межі, крім його сили, і визнає державу, засновану на силі, поряд з договірною державою як „рівноправні форми держави”, однаково здійснюючі зобов’язання по відношенню до своїх членів. [10,140]

Особливу роль в подальшому розвитку і остаточному формуванні основних положень теорії насильства на зламі ХІХ—ХХ ст.ст. відіграв Л. Гумплович.

Спираючись на приклади утворення ряду держав Європи і Азії, котрі виникли, на думку вченого, не інакша, як шляхом насильства, Л. Гумплович робив остаточний висновок, згідно якому „внаслідок підкорення одного класу людей іншому утворюється держава”, а з потреби переможців володіти «живими знаряддями» виникла економічна основа античної сім'ї, відносини владарювання, що існували між паном і його слугою.

На думку автора, не «з окремих людей як атомів, не з сімейств як осередків створюється держава. Не окремі особи і не сімейства є її основними частинами. Тільки з різних «людских груп, з різних племен виникає держава і з них лише складається». Переможці утворюють правлячий клас, а переможені і поневолені — «клас робітників і службовців».

У внутрішній і зовнішній ворожнечі племен полягає вся справа, а не в чомусь іншому. Саме в племенах, в їх взаємній боротьбі, стверджує Л. Гумплович, а разом з ним і його сподвижники, ми можемо визнати «головні основні частини, дійсне наріжне каміння держави, — в племенах, які «мало-помалу перетворюються на класи і стани. З цих племен створюється держава. Вони, і лише вони передують державі».[7,47;120]

Таким чином, ні Суспільний договір, ні божественне провидіння, ні «вищі» ідеї, ні «відомі потреби» або «раціоналістські і етичні мотиви», як це витікає з інших вчень про походження держави і права, а лише груба сила, боротьба, підкорення одних племен іншими, одним словом — пряме насильство — «ось батьки і повивальна бабця держави». Насильство є основною причиною, згідно теорії насильства, виникнення даних інститутів.

Виявляючи основну межу, кредо теорії насильства, Г. Еллінек повторював вслід за іншими аналітиками даної концепції, що суть цього вчення полягає в