По-третє, спосіб або форма виникнення нових держав, а з ними і правових систем, разом з існуючими або на місці деяких раніше існуючих державно-правових систем, має величезне значення для їх подальшого зміцнення і розвитку в плані підтримки їх високого життєвого тонусу, посилення їх соціально-політичної збалансованості і живучості.

З досвіду формування і функціонування в різних частинах світу численних держав витікає, що держави, що виникають шляхом широкої підтримки мас, завжди мають більше шансів на виживання і розвиток, ніж держави, що не мають такої широкої соціальної підтримки.

Ґрунтуючись на прикладі виникнення в період середньовіччя не «через лиходійства і беззаконня, а через благовоління співгромадян» нових держав і єдиновладних політичних систем, Макіавеллі не без підстав вважав, що «правителю належить дружити з народом, інакше у важкий час він буде повалений».

Нові держави і єдино владність в них, міркував автор, засновуються або знаттю, або народом, «залежно від того, кому першому випаде слушна нагода». Знать, вбачивши, що вона не може протистояти народу, прославляє кого-небудь з своїх і проголошує його правителем, щоб за його спиною задовольняти свої потреби. Так само як і народ, вбачивши, що не може чинити опір знаті, прославляє кого-небудь одного, щоб в його владі знайти для себе захист. Тому, хто приходить до влади за допомогою знаті, «важче утримати владу, ніж тому, кого привів до влади народ, оскільки якщо правитель оточений знаттю, яка вважає себе йому рівною, він не може не наказувати, не має свободи дій. Тоді як той, кого привів до влади народ, править сам і навкруги нього немає нікого або майже нікого, хто не побажав би йому коритися».[29,329]

Крім того, пояснював дослідник, не можна чесно, не принижуючи інших, задовольнити домагання знаті, але можна задовольнити вимоги народу, оскільки «в народу більш чесна мета, ніж у знаті: знать бажає пригноблювати народ, а народ не бажає бути пригнобленим». Попри те, з ворожим народом не можна нічого зробити, бо він багаточисленний, а із знаттю — можна, бо вона нечисленна. Народ, на кінець, відвернеться від правителя, тоді як від ворожої знаті можна чекати не тільки того, що вона відвернеться від правителя, але і того, що вона навіть піде проти нього, бо вона «далекоглядніша, підступніша, заздалегідь шукає шляхів до порятунку і підлабузнюється перед тим, хто сильніший».

Таким чином, робив висновок Н. Макіавеллі, якщо правитель отримав владу за допомогою народу, то він «повинен утримувати його дружбу, що зовсім не важко», бо народ вимагає тільки того, щоб його не пригноблювали. Але якщо правителя привела до влади знать наперекір народу то перший його борг — заручитися підтримкою народу, що знову-таки неважко зробити, якщо взяти народ під свій захист. Люди по своїй природі такі, що, вбачаючи добро з боку тих, від кого чекали зла, особливо прив'язуються до добродійників, тому народ ще більше підтримає правителя, ніж якби він сам привів його до влади.

Широка підтримка народних мас в процесі виникнення держави має вирішальне значення не тільки для зміцнення влади і підтримки в подальшому високого життєвого тонусу держави, але і для успішного подолання виникаючих при цьому криз.

При цьому йдеться не тільки про кризи становлення і зростання державного механізму, коли ще молода держава самоутверджується, укріплює свою владу і нерідко є ареною запеклої боротьби за завоювання влади, але і про кризи «зрілого віку», що виникають на більш пізніх етапах розвитку суспільства і держави, коли, за словами відомого французького правознавця М. Оріу, «зріла держава прагне втілити всередині себе політичну свободу і, в той же самий час, соціальну справедливість».[34,724] Такого роду кризами, за справедливим твердженням автора, є політичні і соціальні кризи сучасної нам епохи, початок яким поклала англійська революція 1688 р. і французька революція 1789 р. і які були викликані «негармонійним розвитком деяких ідей або принципів» і породили не тільки революційний дух, але і дух реакції як протидію йому. Боротьба між ними все ширше розгортається на наших очах.[34,181]

Ці слова були сказані М. Оріу більше ста років тому. Багато в чому вони зберігають свою актуальність і понині. Зрозуміло, йдеться не тільки про боротьбу суто революційного і реакційного духу. Питання ставиться ширше, як це було завжди, йдеться про суперечності і конфлікти, що періодично загострюються і послаблюються, між домінуючими в різних країнах і рештою маси населення, а також між відмираючими державами і політичними режимами, з одного боку, і знов виникаючими—з іншого. Це безкінечний, безперервний і всеохоплюючий, як і саме багатоманітне і вельми суперечливе життя, процес.

Рано чи пізно він зачіпає в тій чи іншій мірі всі без винятку держави і політичні режими. Розпад Римської імперії і утворення на її основі ряду самостійних держав, розпад Британської імперії, розвал СРСР і утворення на їх основі нових, самостійних держав і багато інших прикладів з глибокої історії і сучасності свідчать саме про це. Колишні наддержави або звичайні рядові держави під впливом процесів, що відбуваються в суспільстві і в навколишньому світі зазнавали і зазнають істотних змін, а з часом і йдуть з світової арени.

Цей процес неминуче торкнеться і всіх нині існуючих, навіть, здавалося