У сучасному побуті, роздумував він, ми знаємо, що право твориться і розвивається свідомою діяльністю і при цьому «відштовхується від свідомості недоліків або неповноти вже існуючого права. Але звідки ж узялася первинна свідомість про право?». Розв’язання питання тим важче, підкреслював автор, що свідомість людей завжди надає перевагу вже готовому об'єкту, готовому змісту. Звичайно об'єкт одного акту свідомості здійснюється на основі попереднього, такого ж свідомого акту. Але коли йдеться про первинне виникнення свідомості щодо права або держави, то таке пояснення неприпустиме. Залишається припустити про природженість правосвідомості, або ж що «спочатку об'єкт правосвідомості дається несвідомим актом».[21,112]

Не маючи нагоди або не уміючи цілком безумовно і аргументовано відповісти на дане питання, дослідники часто звертаються до проблем розвитку права замість вивчення проблем його первинного виникнення. Така підміна близьких, але не рівнозначних явищ і понять, що відображають їх, нерідко відводить убік від пізнання процесу виникнення держави і права, створює сприятливу основу для появи найрізноманітніших, інколи вельми суперечливих думок і теорій.

Крім того, залишаючи питання про походження держави і права вельми заплутаним і невирішеним, не вміючи, як відзначав Н.М. Коркунов, природним шляхом пояснити їх походження, дослідники в них почали вбачати «божественне встановлення». Держава і право одержує, таким чином, в очах людей значення якогось об'єктивного порядку, «незалежного від людської волі, людського свавілля», що стоїть вище.

І це дійсно так. Як показує досвід вирішення проблем походження держави і права, особлива роль у вирішенні цих питань впродовж всієї історії розвитку людства відводилася релігії. Ще в Давньому Єгипті, Вавилоні та Іудеї висувалися ідеї божественного походження держави і права. «Закон дав нам Мойсей, спадщина суспільству Якова», — читаємо ми в Біблії.

Але особливо широке розповсюдження дані ідеї одержали на стадії переходу багатьох народів до феодалізму і у феодальний період. На рубежі XII — XIII ст.ст. в Західній Європі розвивається, наприклад, теорія «двох мечів». Вона виходить з того, що засновники церкви мали два мечі. Один вони вклали в піхви і залишили при собі. Бо не вдалося церкві самій використовувати меч. А другий вони вручили правителям для того, щоб ті могли вершити земні справи. Правитель, на думку богословів, наділяється церквою правом керувати людьми і є слугою церкви. Основне значення даної теорії в тому, щоб затвердити пріоритет духовної організації (церкви) над світською (державою) і довести, що немає держави і влади не «від Бога».

Приблизно в той же період з'являється і розвивається вчення широко відомого в проінформованому світі вченого-богослова Фоми Аквінського (1225—1274). Він стверджував, що процес виникнення і розвитку держави і права аналогічний процесу створення Богом світу. Сам божий розум, згідно вченню Ф. Аквінського, керує всім світом. Він лежить в основі всієї природи, суспільства, світового порядку, кожної окремої держави.

Автор виступав за активне проникнення богословської ідеології в науку і філософію, за нерозривний взаємозв'язок світських і релігійних інститутів. Релігія, за логікою Ф. Аквінського, повинна обґрунтовувати необхідність виникнення і існування держави. У свою чергу, останнє зобов'язане захищати релігію.

Закликаючи світські власті нещадно боротися з єретиками, Ф. Аквінський писав, що «перекручувати релігію, від якої залежить життя вічне, набагато більш тяжкий злочин, ніж підроблювати монету, яка служить для задоволення потреб тимчасового життя. Отже, якщо фальшивомонетників, як і інших лиходіїв, світські правителі справедливо карають смертю, ще справедливіше страчувати єретиків».[21,115]

Релігійні вчення про походження держави і права мають підтримку і понині. Разом з ними продовжують існувати ідеї, виказані ще в Стародавньому Римі, про те, що на виникнення і розвиток держави і права, а також на зникнення окремих держав і правових систем вирішальний вплив виявили людські, слабкості і пристрасті. Серед них жадання грошей і влади, пожадливість, честолюбство, зарозумілість, жорстокість і інші негативні людські риси і пристрасті. «Що послужило головною причиною занепаду Римської держави?— запитує, наприклад, римський історик I ст. до н.е. Гай Саллюстій Крісп у відомій його праці «Змова Кателіни». І тут же відповідає — «занепад характеру, користолюбство, пристрасть до розпусти, обжерливості та інших надмірностей».

Після того, пише Саллюстій, коли «працею і справедливістю» зросла Римська держава, коли силою зброї були приборкані великі царі і змирилися дикі племена, коли зник з лиця землі Карфаген — суперник Римської держави і «всі моря, всі землі відкрилися перед нами, доля почала лютувати і все перевернула знизу вверх». Римляни, які з легкістю і гідністю переносили позбавлення, небезпеки і труднощі, не витримали випробування дозвіллям і багатством.

Спершу, помічає Саллюстій, розвинулося жадання грошей, за ним — жадання влади, і обидва стали як би загальним корінням всіх бід. Так трапилося тому, що користолюбство погубило вірність, чесність і решту добрих якостей. Замість них «воно виховало зарозумілість і жорстокість, навчило зневажати богів і все вважати продажним». Честолюбство багато кого зробило брехунами. Примусило «в серці таїти одне», а вголос говорити інше. Дружбу і ворожнечу оцінювати не «по суті речей, а у згоді з вигодою. Про пристойну зовнішність піклуватися більше, ніж про внутрішню гідність».

Починалося все з малого, продовжує Саллюстій. Іноді зустрічало відсіч. Але потім зараза розповзлася, ніби чума, народ змінився в цілому, і римська влада з