З тієї пори, підкреслює історик, як багатство почало викликати шанування, як супутниками його зробилися слава, влада, могутність, так з цієї самої пори і почали в'янути доблесть, бідність вважатися ганьбою і безкорисливість — недоброзичливістю.

Особливо сильно падіння моральності відобразилося на молоді. Її легко було підштовхнути на злочин, брехню і шахрайство. В ній легко було виховати презирство до вірності. З вини багатства «на юність напала розкіш і пожадливість, а з ними і нахабство: хапають, марнують, своє не ставлять ні в що, жадають чужого, сором і скромність, людське і божественне — все дарма, їх ніщо не збентежить і ніщо не зупинить».

Все сказане про падіння моральності населення остаточно підірвало моральні основи Римської держави, і вона було приречена. Так може трапитися з будь-якою державою. Моральність — позитивна і негативна, добра і зла—безперечно, відігравала і відіграватиме значну роль в процесі виникнення і розвитку держави і права. Важливу, але не вирішальну. Вона є швидше наслідком, але не першопричиною. Хоча і виступає іноді, як у випадку з Римською імперією, на перший план.

Як показує історичний досвід, головні причини виникнення і розвитку держави і права лежать зовсім не у сфері моралі або релігії. Вони кореняться в області економіки і в соціальній сфері життя людей.[31,79]

Наукові дослідження і висновки свідчать про те, що державна організація приходить на зміну родоплемінній організації, право—на зміну звичаям. І відбувається це не в силу самих по собі змін суспільної моральності, релігійних переконань і поглядів, а через корінні зміни в економічній сфері і в самому первісному суспільстві. Саме вони призвели до розкладання первіснообщинного устрою і до втрати здатності первісними звичаями регулювати суспільні відносини в нових умовах.

Відомі у всесвітній історії найбільші поділи праці, пов'язані з відділенням скотарства від землеробства, ремесла від землеробства і з появою торгівлі і обміну, призвели до швидкого зростання продуктивних сил, до здатності людини виробляти більше засобів для існування, ніж це було потрібно для підтримки життя. Стає економічно вигідним використовувати чужу працю. Полонених, яких раніше вбивали або приймали на рівних в свій рід, стали перетворювати на рабів, примушували працювати на себе. Вироблюваний ними залишковий (понад необхідне для існування) продукт привласнювали.

У суспільстві спочатку намітилося, а потім у міру розподілу праці швидко посилилося майнове розшарування, з'явилися багаті і бідні. В цілях отримання залишкового продукту почала широко використовуватися праця не тільки військовополонених, але і своїх родичів. Майнова нерівність спричинила за собою соціальну нерівність. Суспільство поступово, протягом багатьох тисячоліть розшаровувалося на різні, з своїми власними інтересами і своїм власним, далеко не однаковим статусом, стійкі групи, класи, соціальні прошарки.

У всій Галії, писав із цього приводу ще в глибокій старовині Гай Юлій Цезар (100—44 рр. до н.е.), «існують взагалі тільки два класи людей, які користуються відомим значенням і шаною, бо простий народ там тримають в статусі рабів: сам по собі він ні на що не наважується і не допускається ні на які збори. Більшість, страждаючи від боргів, великих податків і образ з боку сильних, добровільно віддається в рабство знатним, які мали над ними всі права панів над рабами».

Про аналогічну ситуацію, що складається між різними класами і верствами населення у зв'язку з майновою нерівністю, у всі подальші сторіччя писали багато авторів. Але особливе значення даному чиннику, що зробив величезний вплив на процес виникнення держави і права, приділялося в період становлення капіталізму і в роки, що настали за цим. Зокрема, всесвітньо відомий англійський економіст Д. Рікардо (1772—1823) звертав увагу на те, що «продукт землі — це все, що виходить з її поверхні шляхом сполученого застосування праці, машини і капіталу, — ділиться між трьома класами суспільства, а саме, землевласниками, власниками грошей або капіталу, необхідного для її обробки, і робітниками, працею яких вона обробляється.»[41,2]

К. Маркс і Ф. Энгельс виходили з того, що з виникненням і існуванням класів нерозривно пов'язано виникнення і існування держави і права. Держава, писав Енгельс, існує не одвічно. Були суспільства, які обходилися без неї, які уявлення не мали про державу і державну владу. На визначеному етапі економічного розвитку, який була пов'язана з розколом суспільства на класи, держава стала через цей розколу необхідністю». [30,173]

На відміну від багатьох буржуазних авторів, що вважали, що держава і право існують на всіх стадіях розвитку людського суспільства, пролетарські вчені і ідеологи дотримувалися іншої думки. Із їхньої точки зору, держава і право притаманні лише класовому суспільству. Що ж до докласового, первісного суспільства, то в ньому існують лише зачатки держави і права. «Докласове суспільство без держави і класове суспільство з державою»,— стверджував Ленін.[27,310]

При первісному ладі розшарування суспільства, що почалося, спочатку веде до того, що із загальної маси членів роду виділяється знать —відособлена група вождів, воєначальників, жерців. Використовуючи своє суспільне становище, ці люди привласнювали собі велику частину військової здобичі, кращі ділянки землі, придбавали величезну кількість худоби, ремісничих виробів, знарядь праці. Свою владу, що стала з часом спадковою, вони використовували для захисту не стільки суспільних інтересів, скільки особистих, для утримання в покорі рабів і бідних одноплемінників. З'явилися і інші ознаки розкладання первіснообщинного ладу і відповідної йому родоплемінної організації, яка поступово стала витіснятися державною організацією.

У нових суспільно-економічних умовах колишня система організації влади — родоплемінна організація, розрахована на