КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Кароліна – кодекс феодального права Німеччини”

План

Вступ

1. Характеристика джерел права німеччини.

2. Кримінальне право за “кароліною”.

3. Процес за “кароліною”.

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Тема роботи: “Кароліна” – кодекс феодального права Німеччини. Актуальність дослідження даного питання можна пояснити тим, що з формальної точки зору в Німеччині починаючи з XII-XIII ст. не існувало "загальнімецького права", якщо не вважати імператорського законодавства по окремих питаннях, а було право різних територіальних утворень, включаючи право міст.

Крім того, німецька середньовічна правова система відрізнялася виразним відокремленням комплексу правових норм, що стосується вищого феодального стану, так званого ленного права. Якщо в Англії й у визначеній мірі у Франції з XIII ст. норми права, що регулюють васально-ленні відносини, діяли в тісному взаємозв'язку з іншими нормами феодальної правової системи, то в Німеччині традиційним став розподіл права на земське (право землі, території — Landrecht) і ленне (Lehn-recht). Ленне, земське, міське, канонічне право в Німеччині регулювало ті самі відносини (поземельні, майнові, шлюбно-сімейні, спадкоємні) по-різному, у залежності від станової приналежності суб'єкта права і місцевості, території, право якої на нього поширювалося. Найчастіше визначити його "власне" право міг тільки суд.

Цікавим є і вивчення джерел права феодальної Німеччини, так, для прикладу, "Саксонське зерцало", написане в 1220-і роки шеффеном Ейке фон Репгау, об'єднало найбільш розповсюджені норми звичайного права і судової практики північно-східної Німеччини і одержало визнання в багатьох німецьких землях і містах, де на нього нерідко продовжували посилатися аж до 1900 року.

Високий ступінь однаковості складався в німецькому феодальному міському праві. Тут право декількох ведучих міст широко запозичалося іншими. Наприклад, закони Магдебурга діяли в більш ніж 80 містах. Навіть на території України є чимало міст, де діяло магдебурзьке право.

Особливе місце в праві феодальної Німеччини посідає кодекс “Кароліна”.

Видана як загальний імперський закон, "Кароліна" проголошувала верховенство імперського права над правом окремих земель, скасування "нерозумних і дурних" звичаїв у карному судочинстві в "місцях і краях". Кодекс був загальновизнаним як джерело права у всіх землях. На основі "Кароліни" утворилося загальне німецьке кримінальне право.

В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити такі напрямки феодального права Німеччини, як характеристика джерел права феодальної Німеччини, кримінальне право за “Кароліною”, особливості ведення процесу за кодексом феодального права Німеччини – “Кароліною”.

Під час розкриття теми, були використані різноманітні літературні джерела, зокрема підручники з історії держави і права зарубіжних країн різних авторів, також були використані різноманітні методи наукового дослідження: хронологічний (часовий) метод, метод порівняння, аналізу та узагальнення.

Дана робота ближче познайомила з правом феодальної Німеччини та провідним кодексом феодального права Німеччини – “Кароліною”.

1. ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ПРАВА НІМЕЧЧИНИ

У період з V по XI ст. архаїчне "народне" право східних франків мало племінний характер, і в його основі лежали такі принципи, як святість звичаю, колективна "совість" і відповідальність родичів, кревна помста (з поступовим витисненням її композицією — грошовими відшкодуваннями), колективне правосуддя із застосуванням "божого суду" (ордалії) та інших символічних обрядів.

Середньовічне право взагалі, і німецьке право зокрема, демонструє особливу прихильність до судових процедур, у ході яких людина могла "шукати своє право".

Проте не можна заперечувати той факт, що в Німеччині були вироблені деякі загальні правові принципи й інститути, що, будучи добровільно визнаними різними політичними одиницями, склали основу "загального права" Німеччини. Такі принципи формувалися як на базі універсальних норм звичайного права германців, так і на законотворчій діяльності німецьких імператорів у XII — першої третини XIII ст., що потім фактично припинилася й активізувалася тільки в XVI ст. Так називані "статути миру", які періодично видавалися імператором і рейхстагом у XII-XIII ст., містили загальні норми, що відносяться до охорони власності і життю й загрожуючи викрадачам, паліям, вбивцям і іншим "порушникам миру" різними покараннями. У період з 1103 по 1235 р. таких "статутів миру" було видано близько 20. Серед них найбільш відомим був Майнцський статут 1235 року, що неодноразово підтверджувався згодом. Він проголошував деякі загальні принципи "установленого права" для жителів усієї Німеччини, включаючи принцип обов'язкового судового розгляду з метою "захисту тіла і майна" замість помсти і самосуду [3].

Важливу роль у розвитку німецького права зіграли місцеві систематизації норм звичайного права, що включали в себе також положення імперського законодавства і судову практику ("Саксонське зерцало", "Швабське зерцало", "Франконське зерцало" і т.п.). Дія норм і принципів цих збірників виходило далеко за межі місць, де вони були видані, і сприяло визначеної уніфікації права.

"Саксонське зерцало", написане в 1220-і роки шеффеном Ейке фон Репгау, об'єднало найбільш розповсюджені норми звичайного права і судової практики північно-східної Німеччини. Трактат був розділений на дві частини: перша була присвячена земському праву, інша — ленному праву. "Право землі" містило норми як звичайного права, так і імператорського законодавства, що застосовувалися в земських судах по відношенню "неблагородних" вільних. Ленне право регулювало вузьке коло васально-ленних відносин між "шляхетними" вільними. У роботі практично не містилося посилань на римське, міське чи торгове право і малися рідкі згадування норм канонічного права і права інших земель [5].

"Саксонське зерцало" одержало визнання в багатьох німецьких землях і містах, де на нього нерідко продовжували посилатися аж до 1900 року.

Високий ступінь однаковості склався в німецькому міському праві. Тут право декількох ведучих міст широко запозичалося іншими. Наприклад, закони Магдебурга діяли в більш ніж 80 містах, Франкфурта — у 49,