Державним символам України було присвячено розділ XI проекту Конституції України.

Розділ XII проекту визначав порядок внесення змін і до-повнень до Конституції і конституційних законів.

Закінчуючи характеристику проекту Конституції Украї-ни, слід відзначити її, на наш погляд, великий обсяг. 211 ста-тей — забагато для Основного Закону. Наприклад, Консти-туція США містить 7 статей, які складаються з 21 розділу і 27 чинних поправок. Конституція Франції 1958 р. складаєть-ся з 92 статей. Конституція Італії — з 168 статей і 18 пере-хідних положень. 146 статей містить Основний Закон ФРН, 120 — Конституція Греції. 137 статей і 9 заключних і пере-хідних положень — Конституція Російської Федерації. Лише Конституція Португалії складається з 312 статей.

Після 26 жовтня 1993 р. внаслідок протистояння законо-давчої та виконавчої гілок влади конституційний процес був фактично перерваний.

Другий етап конституційного процесу почався після завершення дострокових парламентських, президент-ських виборів і охоплював період з 10 листопада 1994 р. по 8 червня 1995 р. Він характеризується відновленням конституційного процесу. Почалася робота Конституційної комі-сії над третім проектом Конституції України.

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладенням Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України.

Цей договір дав змогу прискорити конституційний про-цес в Україні. У стислій формі він визначав основні положення майбутньої Конституції України і складався з 8 розді-лів і 61 статті.

В розділі І "Загальні положення" визначалися основні за-гальні засади майбутньої Конституції.

Розділ II був присвячений статусу Верховної Ради Украї-ни та статусу народного депутата.

Розділ НІ визначав статус Президента України, особли-вістю якого було те, що Президент вважався главою держа-ви і главою державної виконавчої влади.

Розділ IV закріплював правове становище уряду України — Кабінету Міністрів України.

Розділ V був присвячений судоустрою України, а VI роз-діл — прокуратурі.

Розділ VII фактично визначав органи держави, які функ-ціонували на місцях. Специфікою цього розділу було те, що він до цих органів відносив одночасно і місцеві органи дер-жавної виконавчої влади, і місцеве самоврядування. У за-конодавстві країн Європи таке поєднання можливе. Так, у Болгарії е Закон "Про місцеві державні адміністрації і місце-ве самоврядування".

Розділ VIII містив "Заключні положення".

Характерно, що Конституційний договір визначав строки прийняття нової Конституції України і не виключав можли-вості винесення тексту нового Основного Закону на всеукра-їнський референдум (п. 4 Договору). Після підписання Кон-ституційного договору почався процес реалізації закладених у ньому положень.

Третій етап конституційного процесу охоплює період з 18 червня 1995 р. до 28 червня 1996 р.

В липні 1995 р. було створено Робочу групу з підготовки проекту Конституції України. На основі підготовлених нею матеріалів для підготовки проекту Основного Закону 24 лис-топада 1995 р. Конституційна комісія України утворила з числа її членів Робочу групу для підготовки проекту.

Конституційна комісія згодом схвалила проект, підготов-лений Робочою групою, і передала його разом з власними зауваженнями на розгляд Верховної Ради України.

5 травня 1996 р. Верховна Рада створила Тимчасову спе-ціальну комісію для доопрацювання проекту Конституції.

В період з 5 травня по 28 червня 1996 р. Верховна Рада України постатейно обговорювала доопрацьований Тимчасо-вою комісією проект.

28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України, яку 12 липня 1996 р. урочисто підписали Президент України і Голова Верховної Ради України.

Четвертий етап почався після прийняття Конституції України з 28 червня 1996 р. і триватиме до часу прийняття Верховною Радою України Закону про імплементацію у текст Основного Закону змін і доповнень. На підставі рішень всеукраїнського референдуму, проведеного за народною іні-ціативою 16 квітня 2000 p., і схвалення всіх питань, винесе-них на його обговорення, Верховна Рада України повинна імплементувати в текст Конституції України такі питання:

- про скорочення кількості народних депутатів у парла-менті до 300 осіб;

- про право Президента України достроково припиняти повноваження Верховної Ради України, якщо вона протягом місяця не зможе сформувати постійно діючу парламентську більшість;

- це саме право може бути застосовано, якщо протягом трьох місяців Верховна Рада не затвердить Державний бюд-жет України;

- про створення у Верховній Раді України другої (верх-ньої) палати.

На жаль, зміни до Конституції України на підставі рі-шень референдуму до цього часу не внесено до тексту.

Крім того, протягом цього етапу проводилася робота з приведення відповідно до Конституції поточного законодав-ства та розробки і прийняття нових законів України.

2. Конституція 1996 р. – основні закони незалежності України

Конституція України 1996 р. — це особливий нормативно-правовий акт — Основний Закон Української держави. Розширення меж правового регулювання за рахунок суто "державної сфери" призвело до того, що в юридичній науці радянського періоду був зроблений висновок про те, що Кон-ституція — це Основний закон не лише держави, а й сус-пільства. Дійсно, як і вся система права, Конституція звер-нута і до суспільства, проте вона, як і будь-який інший закон, являє собою різновид правового акта, характеризуєть-ся властивостями останнього і приймається державою в осо-бі її органів.

Конституція України — це найвищий за юридичною силою правовий акт. Вона закріплює організацію органів, що здійснюють публічну владу на основі принципу народно-го суверенітету, їх взаємовідносини між собою та людиною і громадянами. Система національного права України — це не просто сума, сукупність законів. Внутрішня погодженість та структурна єдність права визначається тим, що її ядром ви-ступає Конституція. Своїми нормами вона сприяє пого-дженості всього правового розвитку країни, систематизації права.

Таким чином,