Нова Конституція України чіткіше окреслює частину су-спільних відносин, які регулюються нормами конституційно-го права. Необхідно врахувати і той факт, що згадана части-на істотно звузилася. Специфікою сучасного предмета конституційного права України є те, що він охоплює, в пер-шу чергу, сферу закріплення, організації та здійснення дер-жавної влади на основі її розподілу на законодавчу, виконав-чу та судову, як гарантію забезпечення громадянських прав і свобод особи, та самоврядної влади (останньої лише у ме-жах норм Конституції), і в той же час ця влада обмежується саме політичними відносинами у процесі її організації та здійснення.

Конституція України досить вдало і логічно виходить із взаємовідносин людини і держави саме через родову і видо-ву характеристику влади. Розкриття змісту влади як родово-го поняття здійснюється за схемою — джерело влади в ціло-му — розподіл влади на окремі види. Згідно з цією схемою відповідно до ч. 1 ст. 5 Конституції України єдиним джере-лом влади є лише народ як певна сукупність людей, і саме народ здійснює владу: безпосередньо (народне волевиявлен-ня); через органи державної влади; через органи місцевої влади (місцевого самоврядування).

Безумовно, суспільні відносини, що виникають з приводу здійснення народовладдя, відіграють визначальну роль в ор-ганізації державної влади. Тому предмет конституційного права повинен включати і суспільні відносини, що виника-ють з приводу та у зв'язку з формуванням на підставі основ-них форм народного волевиявлення державної влади, яка покликана виконувати службову роль не лише щодо людини як вищої соціальної цінності, а й забезпечувати охорону су-веренітету і територіальної цілісності держави, здійснювати державне управління усіма сферами державного і суспільно-го життя, приватним і державним секторами економіки тощо.

Відповідно до ст. 160 Конституція України набула чинності в день її прийняття Верховною Радою України — 28 червня 1996 р. на 5-й сесії. Моментом набуття чинності Конституцією є час оголошення результатів голосування за проект Конституції України в цілому на пленарному засіданні Верховної ради України.

Конституція України складається з преамбули, 15 роз-ділів, 161 статті, та 14 перехідних положень.

Преамбула

Розділ І. Загальні засади.

Розділ II. Права, свободи та обов'язки людини і громадя-нина.

Розділ III. Вибори. Референдум.

Розділ IV. Верховна Рада України.

Розділ V. Президент України.

Розділ VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи вико-навчої влади.

Розділ VII. Прокуратура.

Розділ VIII. Правосудця.

Розділ IX. Територіальний устрій України.

Розділ X. Автономна Республіка Крим.

Розділ XI. Місцеве самоврядування.

Розділ XII. Конституційний Суд України.

Розділ XIII. Внесення змін до Конституції України.

Розділ XIV. Прикінцеві положення.

Розділ XV. Перехідні положення.

Незважаючи на те, що конституційні норми відобража-ють політику держави, конституція є перш за все правовим актом. Тому необхідно визначити її місце і роль у системі на-ціонального права України, її юридичну силу та особливості. На всі ці питання може дати відповідь висвітлення юридич-них властивостей Конституції як юридичного нормативно-правового акта.

Перш за все, слід відзначити, що Конституція України є елементом системи нормативно-правових актів, її не можна винести за межі чинного права, оскільки є складовою частиною позитивного права і в той же час — специфічним законодавчим актом. Більше того, Конституція — основна галузь національного права і всієї правової системи України.

Висновки

Отже, Конституція 1996 року України чіткіше окреслює частину су-спільних відносин, які регулюються нормами конституційно-го права. Необхідно врахувати і той факт, що згадана части-на істотно звузилася. Специфікою сучасного предмета конституційного права України є те, що він охоплює, в пер-шу чергу, сферу закріплення, організації та здійснення дер-жавної влади на основі її розподілу на законодавчу, виконав-чу та судову, як гарантію забезпечення громадянських прав і свобод особи, та самоврядної влади (останньої лише у ме-жах норм Конституції), і в той же час ця влада обмежується саме політичними відносинами у процесі її організації та здійснення.

Конституція України має установчий характер. Це властивість Конституції наділяти певні суб'єкти (органи, орга-нізації, посадові особи) конкретними правами та обов'язками.

Конституції України притаманний нормативний ха-рактер. Нормативний, свого роду загально-правовий харак-тер Конституції ставить її в один ряд з іншими нормативни-ми актами, особливо із законами, але не можна забувати про специфічні риси Конституції, які відрізняють її від інших нормативних актів. До таких особливостей належить, перш за все предмет її правового регулювання, який охоплює всі сторони державного і громадського життя. У суспільстві не повинно бути таких відносин, регулювання яких у поточно-му законодавстві не спиралося б на Конституцію. Різниця між Конституцією та іншими законами визначається, таким чином, за характером відносин, які регулюються нормами права.

Конституція України має три групи підстав, які підтвер-джують це положення. Перша з них включає статті, в яких безпосередньо йдеться про необхідність прийняття певних законів: про громадянство, Верховний Суд України, Гене-ральну прокуратуру тощо. До другої групи належать статті, у яких йдеться про те, що закріплені у відповідній статті Конституції положення конкретизуються законом, проте сам закон не названий. Третя група — це положення, аналіз змісту яких обумовлює появу нових законів, які "не замкнуті" на конкретних статтях Конституції.

Будучи базою поточного законодавства, Конституція сти-мулює подальший розвиток і оновлення законодавства, при-ведення його у відповідність з Конституцією України.

Використана література:

Конституція України. – К., 1996.

Історія держави і права України. – К., 2001.

Фризький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К., 2002.