Однак у деяких випадках знання й дотримання технології одержання зразків для порівняльного дослідження може й не забезпечити успішне проведення цієї процесуальної дії, наприклад, у випадку протидії розслідуванню при проведенні даної процесуальної дії. Практика слідчо-експертної діяльності свідчить, що така протидія може виявлятися особою, яка проходить у справі, найчастіше при одержанні зразків почерку чи підписів у трьох формах: у формі відмови від дачі зразків почерку й підписів; у формі перекручування нею свого почерку; у формі надання помилкової інформації про незнання нею транскрипції підпису конкретної людини, у разі підозри, що цей підпис виконаний обвинуваченим від його імені. Й у цьому випадку якісний добір зразків почерку й підписів може бути визначено не тільки дотриманням правил технології їхнього одержання, а й застосуванням тактичних прийомів з подолання зазначених форм протидії.

Тому, відповідаючи на друге питання, можна з впевненістю говорити про те, що при одержанні зразків для експертного дослідження необхідно не тільки знати й дотримуватися технології їхнього одержання, а й застосовувати тактичні прийоми у випадку протидії при проведенні цієї процесуальної дії.

У зв'язку з цим, вважаю, що в юридичній літературі й насамперед в навчальній, необхідне позначення цієї процесуальної дії як «Тактико-технологічні основи одержання зразків для експертного дослідження».

Відповідь на перше питання необхідно давати в контексті з думкою авторів навчальної й монографічної літератури з проблем криміналістичної тактики провадження окремих слідчих дій, загалом, і зокрема, такти-

ки призначення й проведення судової експертизи. При цьому одні автори говорять саме про тактику призначення судових експертиз (Є.Россінська, Н.Яблоков)[14; 15], інші про основи її призначення й проведення, а відомості про тактику не наводять (В.Шепітько, П.Біленчук, В.Головач, М.Салтевський) [7, 169; 16, 162]; треті взагалі виключили цю дію з глави «Тактичні основи слідчих дій» (Р.Бєлкін), очевидно, припускаючи відсутність тактики призначення й проведення судових експертиз[5].

Однак зміст процесу проведення експертизи у зазначеній літературі не має різких розходжень й представлений у вигляді огляду таких тактичних положень, як: момент призначення експертизи; вибір експертної установи або експерта; визначення об'єктів, завдань й обсягу дослідження; характеристика процесуальних й організаційних питань призначення експертиз; одержання зразків для порівняльного дослідження; проведення експертизи; оцінка й використання висновку експерта[15, 374—389; 7, 162-175; 13, 669-674].

Необхідно відмітити, що криміналістична тактика містить загальні положення тактики процесуальної дії, як елемента загальної теорії криміналістики, в інформаційно-пізнавальній структурі якого виділяють чотири стадії: 1) підготовка до проведення процесуальної дії; 2) її проведення; 3) фіксація ходу й результатів процесуальної дії; 4) оцінка одержаних результатів й визначення їхньої значущості й місця в системі доказової інформації в даній кримінальній справЦІЗ, 468].

Якщо врахувати, що цілям досягнення максимальної ефективності слідчої дії підлегла її структура й тактики, тактика проведення будь-якої процесуальної дії, крім призначення й проведення судових експертиз, у зазначеній літературі представлена характеристикою як самих стадій, у строгій послідовності, так і переліку дій суб'єкта доведення в кожній з них.

У тактиці ж призначення й проведення судових експертиз можна виділити дві стадії, що містять безпосередні дії суб'єкта доведення: стадію підготовки до призначення експертизи й стадію оцінки одержаних результатів, тобто першу й четверту в структурі цієї процесуальної дії. Й обидві стадії складні як у сприйнятті навчального матеріалу з багатьма не вирішеними дотепер проблемами (наприклад, проблема оцінки суб'єктом доведення наукової вірогідності висновку експерта[ 13, 406—407]), так і відповідно в практичній їх реалізації.

Друга ж і третя (проведення й фіксація результатів) стадії здійснюються вже іншим суб'єктом кримінального процесу — судовим експертом в контакті зі слідчим. Ці дві стадії ще поєднуються під поняттям «провадження експертизи»[13, 404] і відомостей про дії в них суб'єкта доведення практично не містять.

Виходить деякий нонсенс: призначення й проведення судових експертиз усі криміналісти й процесуалісти вважають слідчою дією, оскільки при цьому досліджується доказова інформація. Але здійснюється вона й суб'єктом доведення (1 і 4 стадія), й експертом (2 і 3 стадія). Було б логічним назвати дану слідчу дію слідчо-експертною.

Відомо, що успіх проведення тієї чи іншої слідчої дії багато в чому визначається його якісною підготовкою. Тому суб'єкти доведення ретельно здійснюють підготовчі заходи, з вирішенням питань моменту її проведення й кола учасників, використання техніко-, й тактико-криміналістичних прийомів й засобів, визначення форми й меж використання оперативних можливостей, допомоги фахівця, оскільки її проведення буде здійснюватися ним самим, під його керівництвом та за його дорученням (ст. 114 КПК України). Сутність підготовчих заходів і перелік зазначених вище питань, що вирішуються суб'єктами доведення, конкретизуються при підготовці до тієї чи іншої процесуальної дії й досить широко й однотипно представлені в криміналістичній літературі.

При підготовці до призначення судової експертизи одним з її елементів є одержання зразків для експертного дослідження. Однак при розгляді вище сутності цієї процесуальної дії обґрунтовувався той факт, що успіх даної процесуальної дії можливий при дотриманні тактико-технологічних аспектів при її проведенні. А це означає, що до даної процесуальної дії повною мірою застосовані положення криміналістичної тактики про структурування слідчої дії, а саме її підготовка, проведення, фіксація ходу й результатів одержання зразків й оцінка результатів. Тому з огляду на вимогу закону (ст. 199 КПК України) щодо одержання зразків для експертного дослідження