Таким чином, у результаті висвітлення основних функцій юридичної науки стає більш зрозумілим її соціальне призначення та практична цінність, окреслюються основні напрями впливу на процес пізнання державно-правової дійсності та на процес її перетворення у ході соціальної практики. Виділяють також принципи юридичної науки, які мають безпосереднє відношення до принципів держави, права, сучасного нам суспільства та являються вихідними положеннями, провідними ідеями, на яких розвивається та функціонує вся система юридичних наукових знань. Перш за все, серед них слід назвати принципи справедливості, гуманізму, законності, плановості наукових досліджень, їх практичної спрямованості та інші.

Перед сучасною юридичною наукою постає цілий ряд нових завдань, що мають перспективний або першочерговий невідкладний характер. Молода українська держава опинилася в дуже скрутному становищі. Особливі труднощі відчуваються в економічній сфері. Однак, за Конституцією Україна - це демократична, правова, соціальне орієнтована держава, тому вирішення проблем державного будівництва, економічного відродження країни значною мірою залежить від використання правових заходів та механізмів. Ті методи управління, що існували до входження України в систему ринкових відносин, вже не відповідають дійсності, але ще не склалася і нова система управління, не спрацьовують на практиці юридичні гарантії, проголошені чинним законодавством. Тому виникла гостра потреба - засобами юридичного прогнозування сконструювати модель сучасного українського суспільства та вказати на шляхи та методи її практичної реалізації з урахуванням існуючих особливостей внутрішнього порядку та вимог світових стандартів щодо організації державного життя. Це генеральна лінія, якою рухається вся юридична наука, але поряд з цим передбачається вирішення значної кількості більш конкретних завдань: підготовка проектів законодавчих актів, проведення загальної систематизації законодавства, розробка правових механізмів ефективного використання інституту місцевого самоврядування, передбачення нових тенденцій росту злочинності та обгрунтування відповідних правових гарантій захисту прав та свобод громадян, вивчення та ґрунтовний аналіз практики державотворення інших країн з метою використання їх позитивного досвіду тощо.

Підсумковою ознакою, яка характеризує внутрішню організацію наукових юридичних знань являється їх системний характер.

2. Кримінальне право — одна з галузей права України, що охоплює два основні інститути: злочин і покарання. Назва цієї галузі походить від терміна "злочин" (лат. сгітеп). Звідси ця галузь права в Ук-раїні має назву "кримінальне право".

Поняття "кримінальне право" прийнято розгля-дати у двох його значеннях: по-перше, позитивне (об'єктивне) кримінальне право — це самостійна га-лузь законодавства, репрезентована самодостатнім законодавчим актом — Кримінальним кодексом; по-друге, кримінальне право — це галузь юридичної науки про чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, про його історію й тео-рію, про кримінальні закони інших держав.

Позитивне кримінальне право України характе-ризується тим, що:*

його норми встановлюються лише вищим орга-ном законодавчої влади — Верховною Радою України;*

воно проявляється у законах;*

метод реалізації кримінального закону є специ-фічним, притаманним лише цьому законові — це покарання особи за порушення нею кримі-нально-правової норми.

Позитивне (об'єктивне) кримінальне право Украї-ни — сукупність юридичних норм, установлених ви-щим законодавчим органом державної влади — Верховною Радою України, що визначають, які суспіль-не небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосувати до осіб, що їх скоїли. Кримі-нальне право України поділяється на дві частини — Загальну та Особливу.

Загальна частина Кримінального кодексу містить визначальні норми загального значення; їхня дія по-ширюється на всі приписи Особливої частини Кодек-су. Ці норми визначають: завдання Кримінального кодексу; підстави кримінальної відповідальності; чинність Кримінального кодексу щодо діянь, учине-них на території України та за її межами; чинність кримінального закону в часі; поняття злочину; фор-ми вини; обставини, що містять суспільну небезпеч-ність або протиправність діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань, за-гальні засади призначення покарання; погашення та зняття судимості тощо.

Сутність і призначення норм Загальної частини кодексу виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Остання міс-тить конкретні норми, які забороняють вчиняти те чи те діяння. Порушення такої заборони тягне за со-бою відповідне покарання винної особи. При цьому більшість статей Особливої частини передбачають ді-яння одного виконавця злочину. Умови криміналь-ної відповідальності за навмисне вчинення злочину спільними діями кількох осіб описані в Загальній частині Кримінального кодексу — у ст. 19 про спів-участь.

Застосування норм Особливої частини можливе лише на основі положень, що містяться в нормах За-гальної частини. Наприклад, вирішення питання про кримінальну відповідальність за готування до злочину або замах на його вчинення дається в ст. 17.

В ній міститься загальне положення, відповідно до якого покарання за такі дії призначається за законом, що передбачає відповідальність за вчинення за-кінченого злочину. Це означає, що в разі замаху осо-би на крадіжку приватного майна дії такої особи мають кваліфікуватися за ст. 17 і ч. І ст. 140. У разі вчинення злочину співучасниками (організатором, підмовником, пособником) склад злочину співучас-ників визначатиметься за ст. 19 Загальної частини і за тією статтею Особливої частини, в якій передбаче-но відповідальність виконавця такого злочину. Це означає, що співучасники крадіжки приватного май-на, яку вчинив виконавець, відповідатимуть за ст. 19 і ч. І ст. 140, а виконавець такого злочину від-повідатиме за ч. І ст. 140.

Кримінальне право вивчає не лише норми кримі-нального закону, а й застосування цих норм право-охоронними органами та судом.

Унаслідок дії кримінально-правової норми вини-кають відносини між державою та особою, яка вчи-нила злочин. Тобто, від моменту вчинення злочину держава вступає