Позитивне кримінальне право України характе-ризується тим, що:*

його норми встановлюються лише вищим орга-ном законодавчої влади — Верховною Радою України;*

воно проявляється у законах;*

метод реалізації кримінального закону є специ-фічним, притаманним лише цьому законові — це покарання особи за порушення нею кримі-нально-правової норми.

Позитивне (об'єктивне) кримінальне право Украї-ни — сукупність юридичних норм, установлених ви-щим законодавчим органом державної влади — Верховною Радою України, що визначають, які суспіль-не небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосувати до осіб, що їх скоїли. Кримі-нальне право України поділяється на дві частини — Загальну та Особливу.

Загальна частина Кримінального кодексу містить визначальні норми загального значення; їхня дія по-ширюється на всі приписи Особливої частини Кодек-су. Ці норми визначають: завдання Кримінального кодексу; підстави кримінальної відповідальності; чинність Кримінального кодексу щодо діянь, учине-них на території України та за її межами; чинність кримінального закону в часі; поняття злочину; фор-ми вини; обставини, що містять суспільну небезпеч-ність або протиправність діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань, за-гальні засади призначення покарання; погашення та зняття судимості тощо.

Сутність і призначення норм Загальної частини кодексу виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Остання міс-тить конкретні норми, які забороняють вчиняти те чи те діяння. Порушення такої заборони тягне за со-бою відповідне покарання винної особи. При цьому більшість статей Особливої частини передбачають ді-яння одного виконавця злочину. Умови криміналь-ної відповідальності за навмисне вчинення злочину спільними діями кількох осіб описані в Загальній частині Кримінального кодексу — у ст. 19 про спів-участь.

Застосування норм Особливої частини можливе лише на основі положень, що містяться в нормах За-гальної частини. Наприклад, вирішення питання про кримінальну відповідальність за готування до злочину або замах на його вчинення дається в ст. 17.

В ній міститься загальне положення, відповідно до якого покарання за такі дії призначається за законом, що передбачає відповідальність за вчинення за-кінченого злочину. Це означає, що в разі замаху осо-би на крадіжку приватного майна дії такої особи мають кваліфікуватися за ст. 17 і ч. І ст. 140. У разі вчинення злочину співучасниками (організатором, підмовником, пособником) склад злочину співучас-ників визначатиметься за ст. 19 Загальної частини і за тією статтею Особливої частини, в якій передбаче-но відповідальність виконавця такого злочину. Це означає, що співучасники крадіжки приватного май-на, яку вчинив виконавець, відповідатимуть за ст. 19 і ч. І ст. 140, а виконавець такого злочину від-повідатиме за ч. І ст. 140.

Кримінальне право вивчає не лише норми кримі-нального закону, а й застосування цих норм право-охоронними органами та судом.

Унаслідок дії кримінально-правової норми вини-кають відносини між державою та особою, яка вчи-нила злочин. Тобто, від моменту вчинення злочину держава вступає у кримінально-правові відносини з конкретною особою — суб'єктом злочину.

Матеріальний зміст кримінально-правових відно-син складає сукупність прав та обов'язків суб'єктів цих відносин. Це положення передбачає, з одного боку, що до особи, яка вчинила злочин, слід ужити заходів державного впливу і вона має бути покара-ною, а з іншого — що держава наділяється правом переслідувати злочинця у кримінальному порядку, доводити його вину у скоєнні злочину і застосовува-ти до нього кримінально-правову санкцію. З момен-ту вчинення злочину (початок кримінально-право-вих відносин) виникає кримінальна відповідальність особи, яка вчинила суспільно небезпечне і кримі-нал ьно каране діяння.

Отже, предметом кримінального права є відноси-ни, що виникають у зв'язку з учиненням злочину і застосуванням відповідних покарань.

Яким має бути юрист.

Охорона прав і законних інтересів громадян, безкомпромісна боротьба з правопорушеннями, висококваліфіковане розв'язання різно-манітних юридичних проблем - є змістом повсякденної діяльності юристів і разом з тим являється їх професійним обов'язком. Саме юристи, які мають ґрунтовні знання, відповідну професійну підготовку, високу правосвідомість, чітке розуміння своєї відповідальності за долю людей, наділені владними повноваженнями і здатні ефективно впливати на зміцнення законності і правопорядку у державі. Необхідність виконання юристами своїх професійних повноважень, громадянського обов'язку ставить перед ними особливо високі вимоги до особистих якостей. У першу чергу юрист має глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує будучи наділений високою довірою суспільства і держави, а тому його висока порядність, чесність, безкорисливість, об'єктивність, вдумливий підхід до кожної деталі справи, постійне прагнення до самовдосконалення повинні бути невід'ємними рисами його натури.

Характерною ознакою відданості юриста своїй справі, професійної зрілості є загострене почуття справедливості. Для юриста це, насамперед, означає небайдужість до біди, нещастя інших людей, у тому числі і до таких, які через збіг складних життєвих обставин самі опинилися серед правопорушників. На відміну від інших громадян, юрист, саме завдяки своєму професійному хисту, спроможний не обмежуватися роллю спостерігача, а активно й ефективно домагатися відновлення порушених прав, встановлення справедливості. Зробити це - його професійний і громадянський обов'язок. Всупереч відомому прислів'ю "людині властиво помилятися", юрист, як і лікар, не має права на помилку. Адже вона занадто дорого обходиться людині і суспільству в цілому. Її ціною іноді можуть бути тяжкі наслідки -втрата волі, здоров'я і навіть життя. Звичайно, ніхто не застрахований від прийняття хибних рішень, але у тому і полягає особливість юридичної діяльності, щоб "метод спроб та помилок" був для неї неприйнятний. Тому, рішення з будь-якої юридичної справи має бути глибоко виваженим, всебічно обміркованим, що і є головною передумовою його непогрішимості. Специфічною рисою діяльності юриста є повсякденне зіткнення з найрізноманітнішими життєвими ситуаціями, юридичними казусами, які мають деякі спільні ознаки і