Слід врахувати, що в окремих випадках законодавство про працю України встановлює граничний вік для виконан-ня деяких робіт. Наприклад, ст. 23 Закону України "Про державну службу" встановлений граничний вік перебування на державній службі — 60 років для чоловіків і 55 років для жінок (ці обмеження не поширюються на осіб, які обрані на виборні посади відповідно до Закону України "Про місце-ве самоврядування в Україні"). У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Голов-ного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш ніж на 5 років. Однак цей та інші випад-ки, передбачені законодавством, — винятки із загального правила.

Разом з тим здатність виконувати певну роботу може бути в деяких випадках обмежена не тільки віком, але й станом здоров'я, статтю. Так, у ст. 9 Основ законодавства України про охорону здоров'я, прийнятих Верховною Радою України 19 листопада 1992 p., встановлені обмеження прав громадян, пов'язані зі станом їхнього здоров'я. У ч. 1 перед-бачено, що на підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій. У ст. 190 КЗпП міститься норма про заборону залучення осіб, молодших 18 років, до важких робіт і робіт зі шкідливи-ми або небезпечними умовами праці, а також підземних робіт. Фактична здатність виконувати певну роботу або зай-матися певною трудовою діяльністю може обмежуватися су-дом (ст. 31 КК України). Зокрема, в разі скоєння громадяни-ном певного злочину суд може позбавити його на строк до 5 років права займати виборні посади у громадських орга-нізаціях, державні посади, заборонити займати інші посади або займатися певною діяльністю. Однак це може бути лише часткове і тимчасове обмеження трудової правосуб'єктності. Повне позбавлення трудової правосуб'єктності не допускаєть-ся. Крім того, власник підприємства вправі запроваджувати обмеження щодо зайняття посад, пов'язаних із безпосеред-ньою підпорядкованістю або підконтрольністю, для близьких родичів чи свояків (ст. 25-1 КЗпП).

Певні обмеження передбачено законодавством про пра-цю, які направлені на охорону здоров'я працівника на ви-робництві. Згідно з ч. 5 ст. 24 КЗпП забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому запропонована робота протипоказана за станом здоров'я. Для певних кате-горій працівників власник зобов'язаний створити пільговий режим праці. Зокрема, особливий характер має право-суб'єктність інвалідів. Згідно із КЗпП (ст. 172 та ін.) у ви-падках, передбачених законодавством, на власника покладаєть-ся обов'язок створити пільгові умови праці таким працівни-кам, встановити скорочений або неповний робочий час, органі-зувати навчання, перекваліфікацію та працевлаштування.

Розвиток ринкових відносин приніс нові тенденції щодо формування попиту на ринку праці, які у свою чергу відби-ваються на трудовій правосуб'єктності громадян. Чітко про-слідковується нехтування працівниками старшого віку. Сьо-годні досить часто в оголошеннях про підбір кадрів можна зустріти цілий ряд вимог, не передбачених законодавством, встановлених фірмами, приватними підприємствами та ін. Так, в оголошеннях про вакансії кадрового агентства "Робо-та і навчання" вказані вікові вимоги до претендентів — до 35, 40, 45, 50 років; конкретно обумовлюється стать, причому якщо жіноча, то саме дівчина до 28—30 років, претенденти чоловічої статті — бажано до 35, 40, 45 років. Набули явного визнання реальні знання не тільки за фахом, але й іноземної мови, комп'ютера. Нарешті, у кадрових пропозиціях прямо вимагається певна "еталонна" зовнішність. Наприклад, вимо-ги до кандидата на посаду адміністратора престижного са-лону наступні: вища освіта, вільне володіння англійською мовою, ПК, досвід роботи на аналогічній посаді не менше 1 року, презентабельна зовнішність, дівчина до 28—30 років, оплата - 200 у. о. (Персонал. - 1998. - №4. - С. 65).

Оскільки в Конституції України не закріплений обов'язок працювати і право на отримання гарантованої роботи, а Конституцією (ст. 43) та Законом України "Про зайнятість населення" передбачено, що примушення до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передба-чених законодавством України, то трудова правосуб'єктність працездатного громадянина може бути ним і не реалізована. У подальшому це може відбитися певним чином на рівні його пенсійного забезпечення: такий громадянин не матиме права на трудову пенсію, яка формується у рамках загально-обов'язкового пенсійного страхування. Однак будь-яка не-працездатна особа має право на соціальну допомогу, розмір якої, звичайно, нижчий, ніж розмір трудової пенсії.

Обсяг трудової правосуб'єктності складають трудові права та обов'язки працівника. Найважливіші трудові права праців-ника названі в ст. 43—45 Конституції України, статті 23, 24 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p., Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права 1966 p. і деяких інших міжнародно-правових актах.

Основні трудові права працівників закріплені в ст. 2 КЗпП: право на працю, на відпочинок, на здорові й безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки і на вирі-шення колективних трудових спорів (конфліктів) у вста-новленому законом порядку, на участь в управлінні підприєм-ством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від ха-рактеру виконуваної роботи або займаної посади, крім ви-падків, передбачених законодавством, та інші права, встанов-лені законодавством.

Держава забезпечує рівність трудових прав усіх грома-дян незалежно від походження, соціального і