Згідно із ст. 139 КЗпП працівники зобов'язані працюва-ти чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпо-рядження власника або уповноваженого ним органу, дотри-муватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до май-на власника, з яким укладено трудовий договір.

Чинним трудовим законодавством передбачено гарантії здійснення працівниками своїх прав і відповідальність за виконання трудових обов'язків. Гарантії трудових прав вста-новлені при прийомі на роботу, зміні трудового договору, його припиненні.

Гарантії в одних випадках попереджають порушення зо-бов'язаними суб'єктами трудових прав, в інших — встанов-люють межі дій зобов'язаних осіб, у третіх — забезпечують можливість своєчасного оскарження дій, що порушують зазна-чені права, у четвертих — забезпечують компенсацію мате-ріальної шкоди, викликаної їх порушенням за рахунок вин-них осіб (див. Трудовое право: Учебник. — М.: "Статус ЛТД+". 1996. - С. 60).

Так, до гарантій здійснення права на працю відносяться норми, що регулюють діяльність державної служби зайня-тості, яка створюється для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

Чинне законодавство про працю забороняє необгрунто-вану відмову в прийнятті на роботу, надає громадянам право його оскарження в судовому порядку, передбачає можливість переведення працівника на іншу роботу тільки за згодою працівника, обмежує звільнення працівника з ініціативи влас-ника або уповноваженого ним органу, передбачає необхідність отримання власником попередньої згоди профспілкового органу, крім деяких випадків.

Право займатися трудовою діяльністю згідно із Зако-ном України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994р. (Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №23. — Ст. 161) мають також іноземці. Згідно із ст. 8 Закону іноземці мають рівні з громадянами України права та обо-в'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбаче-не законодавством України і міжнародними договорами України.

Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають пра-во працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.

Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на певний термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до отриманого у встановленому порядку дозво-лу на працевлаштування. Такий дозвіл оформляється і ви-дається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України або за його дорученням відпо-відними центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на підприєм-стві, в установі, організації, які запросили іноземця на певну посаду (за фахом) відповідно до Порядку оформлення іно-земцям та особам без громадянства дозволу на працевлашту-вання в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 p. №2028 (Урядовий кур'єр. — 1999. - 8 грудня).

Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або занят-тя такою діяльністю пов'язане з приналежністю до громадян-ства України. Так, згідно зі ст. 4 Закону України "Про дер-жавну службу" право на державну службу мають громадя-ни України незалежно від походження, соціального і май-нового стану, расової і національної приналежності, статі, полі-тичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які здобули відповідну освіту і професійну підготовку і пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. Іноземець не може бути нотаріусом в Україні (ч. 1 ст. З Закону України "Про нотаріат").

Особливо регулюється працевлаштування іноземців в Україні відповідно до деяких міжнародних договорів Украї-ни. Так, порядок працевлаштування громадян Російської Федерації в Україні передбачено Угодою між Урядом Украї-ни і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які перебува-ють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 р. Для них встановлено спрощену процедуру працевлаштування. Трудова діяльність працівника оформлюється трудовим до-говором (контрактом), укладеним з роботодавцем згідно з трудовим законодавством сторони працевлаштування. Робо-тодавець реєструє укладені трудові договори (контракти) в установах, визначених уповноваженими органами.

Особливо регулюються умови праці іноземних грома-дян, які працюють у міжнародних організаціях, розташованих на території України. Ці умови визначаються міжнарод-ними угодами та внутрішніми правилами відповідних орга-нізацій. Суб'єктами трудового права є також громадяни України, які працюють за її межами. Їхня праця регулюється як нормами трудового права України, так і трудового права іноземної держави.

3. Трудова правосуб'єктність власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичної особи

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про власність" власник має право на договірних засадах використати працю грома-дян. Згідно з Конституцією передбачається державна, кому-нальна і приватна форми власності в Україні. Проте Зако-ном "Про власність" передбачено ще і колективну власність. Таким чином, в Україні як роботодавці виступають держава (для державних службовців, військовослужбовців, співробіт-ників органів внутрішніх справ, суддів, прокурорських праців-ників), державні та комунальні підприємства, установи й орга-нізації, колективні підприємства й організації, приватні органі-зації, фізичні особи.

Представником держави у сфері застосування праці ви-ступають відповідне міністерство, Фонд державного майна України, органи місцевого самоврядування. Колективний власник реалізує своє право власника через загальні збори співвласників. Приватний власник, окремий громадянин реа-лізує своє право роботодавця безпосередньо.

Власник зобов'язаний забезпечити громадянинові, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії і пра-ва, передбачені законом.

Власник здійснює управління виробництвом як безпосе-редньо, так і за допомогою уповноваженого ним на управлін-ня органу. Це може бути одноосібний орган (посадові осо-би) або колегіальні органи (ради, правління, комітети). Струк-туру органів управління визначає саме підприємство.

Уповноваженим власником