До чинників психологічного характеру слід, насамперед, віднести:

1) наявність правової регламентації діяльності — суворе пра-вове регулювання розкриття злочинів, піднесене до норми закону і обов'язкове для виконання. Реалізація професій-них функцій у інших сферах людської діяльності регла-ментується загальними планами та інструкціями, які до-зволяють досить вільно тлумачити уявлення про найбільш ефективну організацію праці. Діяльність фахівця-юриста підпорядковується суворо встановленим нормам. Звичай-но, з цього не випливає, що її суб'єкт обмежений у своїх волевиявленнях щодо вибору засобів виконання діяльнос-ті, її раціональної організації;

2) наявність владних повноважень, тобто права та обов'язку застосування влади від імені закону. Психологічний стан підвищеної відповідальності, поряд із необхідністю вине-сення обгрунтованих та виважених рішень, надає юри-дичній діяльності напруженого характеру і може призвес-ти до появи негативних тенденцій. Перша з них полягає в надмірному застосуванні владних повноважень, зловжи-ванні службовим становищем, друга — в нерішучому зас-тосуванні владних повноважень, пов'язаному із сумнівами, побоюваннями щодо можливої відповідальності;

5) наявність елементів небезпеки і ризику у тому числі й при прийнятті рішень, які можуть мати небажані особистісні наслідки. Практика свідчить, що «вдалий» ризик заохочу-ється керівництвом, а «невдалий» визнається невиправда-ним і спричиняє до відповідальності;

4) багатоплановість службових ситуацій, неможливість чітко-го планування й прогнозування результатів — у кожній си-туації можна виділити декілька аспектів (правовий, психо-логічний, моральний, соціально-економічний та ін.), кожен із яких потребує своєї оцінки, тому визначити власне ставлення до конкретного об'єкта (підозрюваного, свідка, потерпілого) не завжди просто. Неочевидність ситуацій (те, що «лежить на поверхні», часто не відображає суті) потребує складних інтелектуальних зусиль, а малопрогнозована зміна видів діяльності, одночасове вирішення де-кількох завдань, у тому числі й таких, що формально є поза межами компетенції (працевлаштування, внутрісімейна адаптація, оздоровлення дітей тощо) може створювати передумови для розвитку у працівника стану фрустрації;

5) високі вимоги до навичок професійного спілкування — у тому числі прогнозування можливих варіантів поведінки співбесідника, наявність індивідуальних «технік» спілку-вання, вміння «дистанціюватись від ситуації», «не вийти з ролі», хоч би яким складним не було завдання. У цих умо-вах психологічні вимоги до особистості не тільки високі, а й неоднорідні, бо передбачають наявність у фахівця су-купності якостей, що рідко сполучаються в одній особі (швидкість реагування та аналітичний склад розуму, роз-винена просторова уява та здібності до лінгвістики тощо). Звичайно, вони можуть компенсуватися за рахунок інди-відуального стилю діяльності, але не завжди і не повною мірою (наприклад, професійна компетентність не може врівноважити моральну нестійкість).

Будь-яка діяльність характеризується спрямованістю, наяв-ністю специфічних цілей; особливостями об'єктів діяльності; конкретними методами і засобами досягнення мети; наявніс-тю специфічних умов діяльності. Сказане повною мірою сто-сується і юридичної діяльності.

Мета (чи сукупність цілей) юридичної діяльності визнача-ється необхідністю забезпечення умов для функціонування правової держави та нормальної життєдіяльності (безпеки життя і здоров'я, права власності тощо) кожного конкретно-го громадянина такої держави. Жоден з інших видів діяльнос-ті не є носієм сукупності цілей, притаманних правоохорон-ній та правозастосовчій діяльності, що власне й визначає спе-цифічність її психологічної структури.

Об'єкти діяльності — переважно особи, що перебувають у конфліктних стосунках із законом, порушують правові нор-ми чи є носіями інформації, значимої для розкриття та роз-слідування злочинів, їх профілактики. Сюди ж слід віднести специфічні емоційні стани об'єктів, специфічність інформа-ції, що збирається в процесі діяльності, особливості її опра-цювання та закріплення.

Особливі умови діяльності створюються тими психологіч-ними відносинами, які супроводжують її здійснення. Вони визначаються поведінкою осіб, що порушили закон чи є но-сіями інформації про нього, їх ставленням до суб'єкта діяль-ності — працівника правоохоронних чи правозастосовних установ.

Юридична діяльність є різновидом трудової діяльності. Вона розрізняється за профілем (правоохоронна, правозастосувальна, судова) та за суб'єктами її реалізації (оперативно-розшукова, слідча, по здійсненню правосуддя, пенітен-ціарна, прокурорська, адвокатська, нотаріальна).

За структурою юридична діяльність поділяється на:

1) пізнавальну;

2) конструктивну;

3) комунікативну;

4) організаторську.

Слід також виділяти два допоміжні види юридичної діяль-ності, які не визначають змісту, але супроводжують її як не-від'ємні частини:

1) профілактична та 2) посвідчувальна.

При здійсненні діяльності у сфері правовідносин кожен із зазначених різновидів (компонентів загальної структури) мо-же виступати як самостійний елемент, у тісному взаємозв'яз-ку з іншими видами або ж як допоміжний, що забезпечує інші види. Кожен із них може бути складовою частиною психоло-гічної структури будь-яких видів діяльності людини, специфі-ка ж юридичної діяльності визначається саме змістовними її характеристиками. Розглянемо докладніше кожен структур-ний компонент.

У юридичній діяльності слід завжди мати на увазі необхід-ність конструювання, враховувати його обов'язкове сполучен-ня з іншими компонентами психологічної структури. Без ура-хування цього не може бути досягнута загальна мета. Під час аналізу помилок пізнання видно, що вони значною мірою є ре-зультатом ігнорування чи неповного здійснення конструктив-ної діяльності, яка може виявлятись як у мисленому відтворенні майбутніх дій по досягненню результату, так і в прийнятті рі-шення за результатами аналізу і синтезу зібраних фактів.

Юридична діяльність не обмежується лише пізнанням та комунікативними зв'язками. Обов'язковими є розробка та вживання активних заходів для ліквідації фактів порушень за-кону, покарання та ізоляції від суспільства злочинця, для унеможливлення повторення порушень закону. Усе це є проява-ми конструктивної діяльності у юрисдикційному процесі, спрямованої на прийняття позитивних рішень, зумовлених як правами, так і обов'язками відповідної уповноваженої дер-жавою особи.

Одним з обов'язків компонентів правоохоронної діяльності є комунікація, під якою слід ро-зуміти особливості взаємодії в процесі спілкування людей. При вирішенні будь-яких складних завдань у багатьох галузях науки і практики основною є