Конституція України, як і інші конституції цивілізо-ваних країн, повинна виступати юридичним виразом об-меження державної влади. Саме Конституція визначає ме-жі здійснення повноважень кожної з гілок влади з метою недопущення диктатури.

Конституції України притаманний нормативний ха-рактер. Нормативний, свого роду загально-правовий харак-тер Конституції ставить її в один ряд з іншими нормативни-ми актами, особливо із законами, але не можна забувати про специфічні риси Конституції, які відрізняють її від інших нормативних актів. До таких особливостей належить, перш за все предмет її правового регулювання, який охоплює всі сторони державного і громадського життя. У суспільстві не повинно бути таких відносин, регулювання яких у поточно-му законодавстві не спиралося б на Конституцію. Різниця між Конституцією та іншими законами визначається, таким чином, за характером відносин, які регулюються нормами права.

Конституція України закріплює в узагальненому ви-гляді положення, які мають найбільш важливе значення для життя суспільства на даному етапі. Внаслідок свого становища в ієрархії правових актів Конституція характеризується найбільш високим рівнем узагальненості регулю-ючих відносин. Своїми нормами вона охоплює все суспіль-ство. В Конституції у ряді випадків прямо зазначається, яким чином найбільш загальне рішення конкретизується у галузевому законодавстві.

Конституція України має установчий характер. Це властивість Конституції наділяти певні суб'єкти (органи, орга-нізації, посадові особи) конкретними правами та обов'язками.

Властивістю Конституції України є особливий поря-док її прийняття, доповнення і зміни. Так, відповідно до ст. 154 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ра-ди України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Вер-ховної Ради України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Рефе-рендум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції Украї-ни", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конститу-ційного складу Верховної Ради України.

Законопроект про внесення змін до розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до Вер-ховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома трети-нами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призна-чає Президент України.

Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і ХІІІ цієї Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод люди-ни і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію не-залежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Верховна Рада України протягом строку своїх повнова-жень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Кон-ституції України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності вис-новку Конституційного Суду України щодо відповідності за-конопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції.

Депутатський імунітет в сучасному світі

майже для всіх парламентів демок-ратичних країн світу є те, що депутат наділяється особистими правами (привілеями), мета яких — гарантувати його не-залежність і недоторканність.

До депутатських прав і привілеїв належать:

- звільнення депутата від юридичної відповідальності за висловлювання думок у парламенті;

- заборона позбавляти депутата свободи без згоди пар-ламенту.

Взагалі це загальні конституційні принципи про депутат-ські привілеї, імунітети та індемнітети, причому два останні означають депутатську недоторканність.

Щодо депутатських привілеїв. В одних країнах вони га-рантують більшу захищеність депутата, в інших мають обме-жений характер. Різниця полягає головним чином у діях, на які поширюється депутатська недоторканність, строках її дії, порядку і процедурі, пов'язаних зі здісненням недоторкан-ності депутата.

Більшість конституцій, у тому числі й українська, закріп-люють принцип індемнітету, тобто депутат не несе відпові-дальності за висловлювання власних думок при здійсненні своїх функцій.

У Великій Британії привілей свободи слова, закріплений у Біллі про права 1689 p., означає, зокрема, що проти члена парламенту може бути порушено судове переслідування за будь-яке слово, виголошене в парламенті, у тому числі і за наклеп.

За Конституцією США члени конгресу за будь-які вис-ловлювання або участь у дебатах не можуть бути допитані (розділ 6 ст. 1).

За Конституцією Франції 1958 р. передбачає, що члена парламенту не можна переслідувати, розшукувати, заареш-товувати, затримувати або віддати до суду не лише за вис-ловлювання власної думки, а й за голосування при виконан-ні своїх обов'язків (ст. 26).

Подібні положення містяться також у конституціях Япо-нії (ст. 51), ФРН (ст. 46) та Російської Федерації (ст. 18).

Відповідно до ч. 2 ст. 80 Конституції України народні де-путати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його орга-нах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Що стосується депутатської недоторканності, то у дея-ких країнах взагалі не