КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни
“Цивільне та сімейне право”
Завдання до контрольної:
Поняття і види угод
Умови дійсності угод
Умови і строки угод
Поняття угод
Незважаючи на те значення, яке має цивільно-правовий дого-вір (угода) в економічній сфері, ні ЦК УСРР 1922 р., ні ЦК 1963 р., ні на-віть ЦК 2003 р. не дають його визначення та достатньо детальної характеристики. Законодавець обмежився лише вказівкою на деякі характерні ознаки договору. Так, ст.626 ЦК 2003 р. визначає дого-вір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на вста-новлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Проте слід враховувати, що договір може розглядатися як бага-тозначне явище: як підстава виникнення правовідношення; як са-ме правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, в якій відповідне правовідношення втілюється.
При цьому найважливішим значенням терміна "договір" є якраз розуміння його як підстави виникнення правовідношення (цивіль-них прав і обов'язків). Саме такий підхід дозволяє визначити сут-ність, значення і характерні ознаки договору. Тому найбільш вда-лим видається визначення договору як домовленості двох або кіль-кох суб'єктів, спрямованої на встановлення, зміну, припинення то-що цивільних правовідносин.
Звідси випливає, що характерними ознаками договору як юри-дичного факту є те, що в ньому виражається взаємна воля сторін, а також те, що він є узгодженими діями суб'єктів, спрямованими на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин.
За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий до-говір є правочином. Категорії "правочин" і "договір" співвідносять-ся між собою як загальне і окреме: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини). Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, встановлені гл.16 ЦК.
Слід зазначити, що поняття "договір" використовується також в інших галузях законодавства (наприклад, трудовий договір, адмі-ністративний договір тощо). Проте там договір виступає як катего-рія відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання. До деяких з таких договірних від-носин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством.
Сутність, а також значення цивільно-правового договору най-більш яскраво виявляються в функціях, що ним виконуються. До функцій цивільно-правового договору належать: регулятивна, ініці-ативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна, за-хисна.
Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його зна-чення як джерела (форми) регулювання цивільних відносин. Вона означає, що договір розцінюється як форма цивільного законо-давства. Він може встановлювати права й обов'язки не тільки для учасників конкретних відносин, а й для інших осіб, які вступають у відносини з учасниками цього договору.
Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.
Програмне-координаційна функція означає, що договір є своє-рідною програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї поведінки.
Інформаційна функція виявляється в тому, що договір містить певну інформацію про права і обов'язки сторін.
Гарантійна функція зводиться до залучення з метою стимулю-вання належного виконання договору системи забезпечувальних засобів, які також отримують договірну форму.
Захисна функція полягає в застосуванні механізму захисту по-рушених прав шляхом примусу до виконання зобов'язання в нату-рі, відшкодування збитків тощо.
Називають також інші функції договору. Наприклад, відзнача-ється роль договору як засобу, що дисциплінує цивільний обіг. При цьому підкреслюється, що договірна дисципліна, тобто найсуворі-ше виконання договірних зобов'язань, є найважливішим елементом правового механізму, що покликаний забезпечити стабільність ринкової економіки, захист законних прав і інтересів учасників торгового обігу та інших цивільно-правових відносин.
Однією із засад договірних зобов'язань, як і засад приватного права взагалі, є свобода договору, яка є неодмінною ознакою, пе-редумовою і умовою існування ринкової економіки.
Стаття 627 ЦК визначає свободу договору таким чином: "Відпо-відно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні до-говору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуван-ням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості".
Звідси випливає, що свобода договору означає:
1) неприпустимість примусу вступу в договірні відносини. Учас-ники цивільного обігу мають право вільно, виходячи з власних ін-тересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи не всту-пати. Як виняток з загального правила, обов'язок вступу в договір-ні відносини може бути прямо встановлений актом цивільного законодавства (публічний договір — ст.633 ЦК) або передбачений угодою сторін (ст.635 ЦК);
2) можливість вільного вибору майбутнього контрагента. Винят-ки з цього правила можуть встановлюватися лише законом. На-приклад, підприємець за публічним договором бере на себе обов'язок продати майно, надати послуги тощо кожному, хто до нього звернеться (ст.633 ЦК);
3) можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) дого-вору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибо-ром вправі укладати як договори, передбачені цивільним законо-давством, так і договори, що не передбачені цивільним законодавс-твом, але не суперечать його загальним засадам (так звані "безімен-ні" або ж "непойменовані" договори);
4) можливість учасників договору вільно визначати його зміст.
Водночас принцип свободи договору логічно доповнюється ви-могою обов'язковості його виконання сторонами (ст.629 ЦК). Та-кий принцип має тисячолітню історію, спираючись у його сучас-ному вигляді на сентенцію римського приватного права "Pacta sunt servanda". Такий підхід пояснюється тим, що сторони договору, вільно взявши на себе певні права