З урахуванням значення договору для визначення кола повноп-равних учасників розрізняють основні договори і договори приєд-нання.

Основний договір є первісною і головною підставою визначен-ня прав і обов'язків учасників зобов'язання.

Значення договору приєднання полягає в тому, що його умови визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому (ст.634 ЦК). Це означає: "або погоджуєшся з усім, що я пропоную, або договору не буде". Тому, можливо, більш точним, ніж "приєднання", може вважатися термін "продиктований договір". Він дозволяє під-креслити обидві ознаки вказаних договорів: і те, що особа приєд-налася до основного договору, не маючи можливості обговорюва-ти його умови, і те, що вона змушена була внаслідок якихось при-чин вчинити саме так.

Юридична практика, особливо у сфері господарської діяльнос-ті, досить широко використовує договори приєднання, що й зумо-вило введення такого виду договорів у новий ЦК.

Залежно від цілей укладення розрізняють такі групи цивільно-правових договорів:—

договори про передачу майна у власність, повне господар-ське відання або оперативне управління (купівля-продаж, поста-чання, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енерго-ресурсів);—

договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, житловий найм, побутовий прокат, бе-зоплатне користування майном, лізинг);—

договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, договір на виконання проектних і розвіду-вальних робіт, договір на виконання аудиторських робіт);—

договори про передачу результатів творчої діяльності (автор-ські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції);—

договори про надання послуг (перевезення, страхування, до-ручення, комісія, зберігання, договір про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір);—

договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічну співпрацю).

Своєрідною є класифікація цивільно-правових договорів із вра-хуванням належності їх до певного типу або різновиду.

Так, договори купівлі-продажу та міни розрізняються як певні договірні типи; роздрібна купівля-продаж — це різновид того дого-вірного типу, який іменується купівлею-продажем; договір, за яким одна річ обмінюється на іншу з певною грошовою доплатою, є вже змішаним договором, що поєднує в собі елементи двох дого-вірних типів — міни і купівлі-продажу.

Для такої класифікації договірний тип виокремлюється або за специфікою опосередкованого ним матеріального відношення, або залежно від юридичних умов, необхідних для утворення даного до-говірного зобов'язання.

У випадках коли договори схожі як за матеріальними відноси-нами, так і за істотними умовами, необхідними для виникнення зо-бов'язання, вони співвідносяться один з одним не як типи, а як різ-новиди одного і того ж договірного типу.

Якщо ж укладений договір опосередкує два або кілька різнорід-них відносин і об'єднує умови, об'єктивно необхідні для формуван-ня зобов'язань різних типів, він стає змішаним договором.

Залежно від суб'єкта, що набуває права за договором, розрізня-ють договори на користь кредитора і договори на користь третьої особи.

Договір на користь кредитора — це звичайний, типовий цивіль-но-правовий договір, що ґрунтується на врахуванні інтересів учас-ників майбутнього зобов'язання.

Договір на користь третьої особи означає, що боржник зо-бов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Причому ця третя осо-ба, так само як і кредитор, також має право вимагати від боржни-ка виконання договору (ст.636 ЦК). Таким, наприклад, є договір страхування життя.

Умови дійсності угод

Оскільки цивільно-правовий договір є однією з основних під-став виникнення зобов'язань, його характеристика не може бути повною без висвітлення порядку укладення договорів.

Розгляньмо спочатку загальний порядок укладення договорів. Оскільки договір є загальним юридичним актом двох або кількох осіб, узгодження умов договору між ними проходить як мінімум дві стадії: шляхом пропозиції однією стороною укласти договір (офер-та) і прийняття пропозиції іншою стороною (акцепт). Відповідно сторона, що запропонувала укласти договір, називається оферентом, а сторона, що прийняла цю пропозицію — акцептантом.

У зв'язку з цим у юридичній літературі зазначається, що процес укладення договорів зумовлений самою природою цієї правової ка-тегорії. Тобто якщо сутність договору полягає у згоді, то тим самим укладення договору, яке є процесом досягнення згоди, спрямоване на досягнення того або іншого правового результату в сфері ци-вільного права, передбачає виявлення волі кожної з сторін і її уз-годження.

Отже, першою стадією укладення договору є оферта. Оферта — це волевиявлення особи, спрямоване на укладення договору на певних умовах. Однак такого спрощеного визначення поняття оферти недостатньо для визначення її суті. Слід враховувати, що офертою є не будь-яка пропозиція про вступ у договірні відноси-ни, а лише та, яка спрямована конкретній особі або кільком кон-кретним особам і при цьому містить вказівку на конкретні поло-ження, які пропонується включити в договір. Тому в пропозиції в будь-якому випадку мають бути умови, що визнаються істотними для цього договору.

З урахуванням висловленого, можна відзначити наявність та-ких характерних рис оферти:

1) вона адресується конкретно одній або кільком особам. Коли пропозиція розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, в рекламі), вона розглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не вказано в цій пропозиції;

2) оферта має містити вказівку на істотні умови майбутнього до-говору, тобто такі, які є істотними згідно із законом або є необхід-ними для договорів даного виду, або ж в узгодженні яких заінтере-сований оферент;

3) пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себе зв'язаним договором і запропонованими