З наведених положень випливає, що навіть якщо оферта відпо-відає всім вимогам, які висуваються до неї і про які йшлося вище, вона не завжди є першою стадією укладення договору. У випадках, передбачених законом (наприклад, ст.646 ЦК), вона розцінюється не як оферта, а фактично як пропозиція вступити в переговори. Сторони в цьому випадку немовби міняються місцями: оферент стає акцептантом, а акцептант — оферентом. Це пов'язано з тим, що на нову пропозицію (зустрічна пропозиція) необхідна згода ко-лишнього оферента. Якщо ж колишній оферент не погодиться з но-вою пропозицією, а висуне ще якісь нові, додаткові умови, то він знову стає оферентом, а його контрагент — акцептантом. Перегово-ри або обмін листами між сторонами, таким чином, можуть продов-жуватися довго і завершитися або досягненням згоди стосовно умов договору, або взагалі не призвести до позитивного результату.

Особливим випадком укладення договору є встановлення дого-вірних відносин на підставі так званої публічної оферти, тобто оферти, зверненої до невизначеного кола осіб.

Тривалий час у юридичній літературі була поширена точка зо-ру, згідно з якою оферта може бути звернена лише до певної осо-би. Якщо ж такої спрямованості до певної особи немає, то немає і оферти. Таку позицію, зокрема, захищали Р.О. Халфіна, Ф.І. Гавзе, зауважуючи при цьому, що положення про адресованість офер-ти конкретній особі не стосується державних торгівельних органі-зацій, купівлі-продажу на колгоспних ринках тощо.

Однак на сьогодні така позиція не знаходить підтримки ні в літературі, ні в законодавстві. Як зазначають М.І. Брагінський і В.В. Вітрянський, нині, коли учасники обігу мають можливість са-мі знаходити собі партнерів, та ще й в умовах конкуренції, що по-силюється, поширилася практика виголошення різного роду запро-шень до укладення договорів по радіо, телебаченню, в пресі.

До такої публічної оферти можна віднести пропозицію у газеті, по радіо або телебаченню про продаж точно вказаних товарів, виконання точно вказаних робіт, надання чітко вказаних послуг, ад-реси оферента, готовності вступити на оголошених умовах в дого-вір з будь-якою особою, яка цього забажає. Крім того, публічна оферта фактично має місце при укладенні кожного публічного до-говору (ст.633 ЦК).

Згідно зі ст.639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Проте якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним лише з моменту надання йому цієї фор-ми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Зокрема у разі, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підпи-сання сторонами. Якщо ж сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотарі-альне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його но-таріального посвідчення.

Договір вважається укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Порядок вирішення спорів, що виникають у процесі укладення договорів, визначається ст.649 ЦК. Згідно з цією нормою можли-вість і порядок вирішення переддоговірних спорів залежать від то-го, чи є підставою укладення договору обов'язковий припис право-вого акта:

1) якщо підставою договору є припис правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, орга-ну місцевого самоврядування, то спір вирішується судом. Так само судом він вирішується в інших випадках, встановлених законом;

2) якщо укладення договору не пов'язане з приписами правово-го акта органу державної влади, органу влади Автономної Респуб-ліки Крим, органу місцевого самоврядування, то переддоговірні спори можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за до-мовленістю сторін або законом.

В інших випадках усі розбіжності при укладенні договору усу-ваються шляхом домовленості сторін.

Список використаної літератури

1. Ансон В. Договорное право / Пер. с англ. — М., 1984.

2. Брагинский М.И. Хозяйственный договор: каким ему быть? — М., 1990.

3. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. — М., 1997.

4. Гавзе Ф.И. Социалистический гражданско-правовой дого-вор. — М., 1972.

5. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание, функции // Антология уральской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. — М., 2001. — С.166-182.

6. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — К., 2001.

7. Луць В.В. Заключение й исполнение хозяйственных договоров. — М., 1978.

8. Луць В. Кодифікація договірного права // Українське право. 1997. - №3. - С.142-143.

9. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К., 1999.

10. Притыка Д.Н., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Договорное пра-во: общая часть. Комментарий к гражданскому законодательству Украины. — К. — Севастополь, 2002.