С. Єфремова та інших майбутніх учасників процесу "СВУ". В грудні 1929 р. підготовка процесу "СВУ", скерована партійно-чекістським тандемом, вступає у вирішальну фазу. Тоді в надрах ҐПУ з'являється низка документів, в яких буквально деталізується все, що пов'язується з "СВУ". Ці документи - про них ще йтиметься надходять до ЦК КП(б)У, ЦК ВКП(б) та ОҐПУ СРСР.
З ними знайомиться Сталін, котрий 2 січня 1930 р. надсилає до Харкова таку шифрограму С. Косіореві та В. Чубареві: "Когда предполагается суд над Єфремовьім и другими? Мы здесь думаєм, что на суде надо развернуть не только медицинские фокусы, имевшие своей целью убийство ответственных работников... Наша просьба согласовать с Москвой план ведения дела на суде". І справді, всі деталі процесу "СВУ" узгоджувались з московським керівництвом, хоча ҐПУ УСРР пропонувало і свою "драматургію" процесу.
Що "драматургію" містили вже згадані документи, підписані переважно начальником Секретного відділу ҐПУ УСРР В. ґорожаниним і начальником II-го відділу Секретного відділу Б. Козельським, яких можна вважати "головними диригентами" процесу "СВУ", багатьох інших справ. Це насамперед велика за обсягом "Докладная записка о результатах работы по вскрытию украинского контрреволюционного подполья по Украине в связи с делом "СВУ", "Меморандум до делу Одесской филии "Спілки визволення України", "Докладная записка о деятельности медицинской линии "СВУ", "Ориентировочный список арестованных по Киеву, которые подлежат представлению на процесс", деякі інші документи, що ніколи не аналізувались дослідниками, і що автору цих рядків вдалось розшукати.
В цих документах знаходимо у систематизованому викладі чимало "ліній" діяльности "СВУ", про які потім згадували на процесі, а також і ті, що відпали, яких чекістам не вдалося зробити такими, що виглядали б як реально небезпечні. У зв'язку з цим надзвичайно цікавими є наступні два документи, що нам їх вдалося розшукати. Йдеться про "Ориентировочный список арестованных по Киеву, подлежащих представлению на процесе" і про документ під назвою "Кандидаты к процессу с периферии". Тут знаходимо не тільки прізвища, тих, хто опинився на лаві підсудних, а й тих евентуальних обвинувачених, котрих "готували до процесу".
Особливої уваги заслуговують рукописні корективи, зроблені на цих документах. Скажімо, у "орієнтованому списку" до "Президії СВУ", тобто до головних ватажків, вписана письменниця Людмила Старицька-Черняхівська, а також академік Михайло Слабченко, котрому згодом відведуть скромнішу полю керівника Одеської філії. Поруч із чотирма кандидатами на "церковну лінію" твердо дописано: "Будет взят ряд лиц с периферии". Навпроти "кандидатів до процесу з периферії" поставлені "плюси" поруч з прізвищами конкретних осіб, а поруч з іншими ніяких позначок немає, або, як от приміром поруч із прізвищем вчителя 3. М. Гудзь-Засульського, "плюс" замінено на "мінус".
На нашу думку, ці примітки зроблені особисто Балицьким, котрий уважно читав і робив позначки також на інших документах. Що вражає найбільше, коли аналізуєш зміст згаданих вище документів? В першу чергу, те, що в них, власне, не зафіксовано жодного конкретного злочину тих осіб, котрих обвинувачували в участі в "СВУ". Це здається парадоксальним, але це насправді так. Йдеться про певні "злочинні" наміри, розмови, якісь "заколотницькі" проекти, але не про конкретні дії. Інша характерна риса документів, що були підготовлені в ҐПУ УСРР наприкінці 1929 р. - їхній абсолютний антиукраїнізм.
Коли знайомишся із змістом цих документів, не можна не дійти до висновку, що фабрикація справи "СВУ" і підготовка відкритого процесу у цій справі водночас були вирішальним етапом на шляху не тільки до фізичного, а й до морального терору українства, до активної дискредитації політики "українізації". Фактично все українське н цих документах постає "петлюрівським", "націоналістичним", "шкідницьким" тощо. Показовою в цьому відношенні є "Докладная записка о результатах работы по вскрытию украинского контрреволюционно: о подполья по Украине в связи с делом "СВУ".
Цей досить великий за обсягом документ містить підсумки роботи ҐПУ у тодішніх окружних центрах України і переконливо засвідчує: основний цілеспрямований удар організатори справи "СВУ" спрямували проти української інтелігенції, причому не тільки старої. Під "націоналістичні" підводились буквально всі гуртки, об'єднання, наприклад, гуртки вивчення українського слова на Вінничині.;І Навіть на Луганщині викрили "контрреволюційне шовіністичне Уруювання". Але з кого? Зрозуміло, з вчителів української мови, які створили "гурток українізаторів". Як зазначено, "група мала своєю метою організувати навколо себе українців-шовіністів, впливати на вчительство та студенство".
Академікові М. Слабченкові інкримінувалось те, що він згуртував навколо себе групу "майбутніх молодих українських професорів", яких знов-таки обвинувачували у "шовіністичній роботі". Виникає запитання: а хто, власне, визначав ступінь "шовінізму" чи "націоналізму"? Малоосвічені слідчі з ҐПУ, котрим в принципі було чужим українське середовище, українська культура? Все українське для них автоматично перетворювалось у "націоналістичне", і вони при цьому твердо знали, що не помиляються: саме цього від них чекало начальство.
Відтак при читанні цитованого та багатьох інших документів у справі "СВУ" доходиш висновку, що ця справа формувалась як рішучий крок у дискредитації політики "українізації", яку, зокрема, працівники ҐПУ УСРР ніколи не сприймали як серйозну і довготривалу. Отже, розробляючи справу "СВУ", чекісти ніби підводили базу для наступних тотальних погромницьких антиукраїнських акцій, що будуть масово започатковані у 1932-1933 pp.
Ще одна характерна риса згаданих документів - прагнення всіляко дискредитувати Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ), підготувати ґрунт для її знищення. Не випадково в одному із згаданих документів, підготовлених в ҐПУ в грудні 1929 p., докладно плянувалось, що саме інкримінувати діячам УАПЦ. Насамперед це "атеїзм більшости автокефального духовенства", хоча знов запитаймо: хто і за