РЕФЕРАТ

на тему:

“Охорона материнства і дитинства”

Здоров`я жінок є однією з найважливіших характеристик розвитку суспільства, оскільки саме стан здоров`я жінок здебільшого обумовлює стан майбутніх поколінь. Доступ жінок до медичного обслуговування, зокрема в тому, що стосується планування сім`ї, здійснюється згідно з положенням Конституції України (ст.49) та основ законодавства України про охорону здоров`я. Статтею 49 Конституції передбачено надання безоплатної медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров`я, а також державне фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Україна продовжує переживати глибоку демографічну кризу, продовжується процес депопуляції. Протягом останніх десяти років чисельність населення України зменшилася майже на чотири з половиною мільйони осіб.

Це стало не тільки серйозним гальмом соціально-економічного розвитку України, а й загрожує її національній безпеці.

У контексті сказаного досить велике значення має стимулювання народжуваності та захист материнства.

Нормативно-правова база в Україні формується в межах норм, встановлених Конвенцією Міжнародної організації праці № 103 “Про охорону материнства”, що набрала чинності 7 вересня 1955 р.

Верховна Рада України за останні роки прийняла цілу низку постанов, спрямованих та підвищення соціального статусу жінки – матері. Зокрема, “Декларацію про загальні засади державної політики стосовно сім'ї та жінки”(5.03.1999 р.) , “Концепцію державної сімейної політики” (17.09.1999 р.), Указом Президента України від 24 січня 2001 р. затверджена національна програма “Діти України” на період до 2005 р., “Цільова комплексна програма генетичного моніторингу в Україні на 1999-2003 рр.” (4.02.1999 р.), Національна програма “Репродуктивне здоров'я 2001-2006” (26.03.2001 р.). Урядом України за останні роки прийняті ряд концепцій і програм щодо розвитку охорони здоров'я населення України, а також “Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства” (28.07.1992 р.); Національна програма планування сім'ї” (13.09.1995 р.); “Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності в суспільстві на 2001-2005 рр.” (6.05.2001 р.), “Концепція безпечного материнства (29.03.2002 р.), затверджені комплексні заходи щодо заохочування народжуваності на 2002-2007 рр. (1.07.2002 р.) та заходи щодо реалізації Концепції безпечного материнства на 2002-2005 рр.” (15.102002 р.).

За цими документами увесь комплекс заходів спрямований на збереження репродуктивного здоров'я нації.

Необхідна медична допомога жінкам в період вагітності, пологів та в післяпологовий період надається у всіх випадках, коли жінка звертається за такою допомогою. Оплату за надання такої допомоги законодавством України не передбачено.

З метою захисту репродуктивних прав жінок і створення умов для безпечного материнства держава надає жінці відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною.

Відповідно до ст.179 Кодексу законів про працю України “на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів”. Протягом цього терміну за жінкою зберігається заробітна плата в повному обсязі.

Згідно з Кодексом законів про працю України жінки мають право на 3-річну неоплачувану відпустку по догляду за дитиною із збереженням робочого місця і трудового стажу. Крім того, жінці-матері при необхідності може бути надана відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичною висновку, до досягнення дитиною шестирічного віку.

Працюючим жінкам, які мають грудних дітей, статтею 183 КЗпП надаються спеціальні перерви для годування дитини : “жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.”

Стаття 185 КЗпП передбачає надання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також подання їм матеріальної допомоги.

Стаття 186 КЗпП регламентує обслуговування матері на підприємстві та в організаціях.

Питання безпеки праці жінок регламентується Кодексом законів про працю України (статті 174 та 175), статтею 14 “Охорона праці жінок” Закону України “про охорону праці”, згідно з якими забороняється використання праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. З урахуванням цих чинників розроблено і затверджено Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я від 29.12.93 р.

Щодо норм охорони праці жінок, пов`язаних з материнством, то вони передбачають:

встановлення полегшених умов праці (заборона залучати до роботи в нічний час, до понаднормових робіт, до роботи у вихідні, відправляти у відрядження тощо);

надання пільг у зв`язку з материнством (відпустка, перерва на годування дитини тощо);

використання праці жінок, що мають дітей, на роботі з неповним робочим тижнем, використання змінного графіку праці, надомної роботи.

Суттєвою проблемою, яка виникає у зв`язку з реалізацією жінкою її біологічної функції материнства, є забезпечення їй гарантій від звільнення з роботи або на працевлаштування на підставі вагітності або відпустки по вагітності та пологах. Правові норми стосовно цієї проблеми включені до Кримінального кодексу України. Стаття