4. Міжнародні договори, які укладає держава, не можуть су-перечити конституції країни. Якщо міжнародний договір су-перечить або не відповідає кон-ституції, його неможливо рати-фікувати (а якщо його рати-фікували, то він підлягає невід-кладній денонсації).

Конституцію, як найваж-ливіший правовий і політичний документ, характеризують окре-мі властивості, що мають певну самостійність, але, взяті в сукуп-ності, можуть дати досить повне уявлення про неї. Таких властивостей кілька.

1. Верховенство конституції, яка визначається її особливим місцем у системі законодавства, безумовною необхідністю для законів і підзаконних актів від-повідати конституційним при-писам.

2. Програмність. Крім за-кріплення справді існуючих суспільних відносин, конституція може визначати основні цілі розвитку держави та суспільства, а також шляхи досягнення цих цілей, тобто містити в собі прог-раму дальшого розвитку країни, сформульовану в найзагальніших рисах. Тай програмні положення, як правило, викладені в преамбулах конституцій. Є вони й у преамбулі Конституції Укра-їни.

3. Нормативність, яка ха-рактеризує конституції як єди-ний юридичний документ, що складається із загальнообов'яз-кових правил (норм), котрі ви-значають поведінку державних органів, громадських об'єднань, громадян та інших суб'єктів.

4. Установчість. Ця влас-тивість конституції полягає у її здатності наділяти певні суб'єк-ти (органи, організації) конкрет-ними правами та обов'язками, чітко окреслювати їхню компе-тенцію.

5. Стабільність покликана підкреслити стійкість визна-чених у Конституції суспільних відносин і означає, що за-кріплені в ній принципові поло-ження мають діяти протягом більш-менш тривалого часу. Але суттєва частина її приписів може змінюватися відповідно до пот-реб розвитку суспільства й дер-жави (наприклад, адміністра-тивно-територіальний поділ, норми представництва в законо-давчих органах тощо).

Український народ має багату історію, пов'язану зі створенням правових основ організації та розвитку різних сторін життя суспільства. Особливість цих процесів полягає в тому, що вони здебільшого відбувалися за відсутності національної дер-жавності — адже протягом знач-ного періоду своєї історії Україна була частиною інших, часом двох і більше, держав. Ця обставина робила ще дужчим не-згасне прагнення народу України створити свою державу. Й це знаходило своє вираження у значній кількості розроблених конституційних проектів, біль-шість яких, через історичні умо-ви, так і не були реалізовані.

Ще в часи України-Русі (Ки-ївської Русі) був створений доку-мент, який, за сучасними понят-тями, мав конституційну силу. Йдеться про «Руську Правду» — видатну пам'ятку нашого права, котра, за деякими даними істо-ричної науки, датується VII-IX ст., хоча багато хто з дослід-ників пов'язують її появу з іменем київського князя Ярослава Муд-рого (перша половина XI ст.). По-казово, що вже тоді у назві цього документа відобразилося високе уявлення про право. Адже слово «правда» означало тоді «закон». І в нашій мові слова «право», «правда», «справедливість» похо-дять від одного кореня.

«Руська Правда», встановлю-ючи правові, тобто загально-обов'язкові правила поведінки, багато в чому випливала зі зви-чаїв, що регулювали відносини між людьми ще в додержавний період. У ній містились, напри-клад, норми, які врегульовували порядок реалізації права кри-вавої помсти. Але вона подавала й «княжі устави», тобто правила поведінки, сформульовані кня-зями, які, до речі, також керу-валися принципами звичаєвого права. В «Руській Правді» зна-ходимо норми, що регламенту-вали зобов'язальне право, закла-дали основи кримінального й процесуального права. Таким чином, вона охоплювала своїми приписами досить широке коло найрізноманітніших відносин, Що мали надзвичайну вагу для тогочасного суспільства.

Важливу роль у ті часи ві-дігравали договори, що мали письмову форму й поділялися на міжнародні (міждержавні), а також договори князів з наро-дом або князів між собою. Слід зауважити, що організація дер-жавно-владних відносин за часів України-Русі містила переду-мови для створення виборних представницьких владних струк-тур. Повсюдно діяли збори (ві-ча) громадян землі (князівства), на яких не тільки вирішувалися найважливіші поточні справи, що мали загальне значення, а й формувалися певні державні структури, наприклад вирішу-валося, кого з князів і на яких умовах запрошувати для здійснення певних управлінських функцій, тощо. При цьому саме віче укладало з князем від-повідний договір, у якому фік-сувалися його права та обов'яз-ки. Таким чином, подібні дого-вори набували певної консти-туційної сили і їх можна розгля-дати як своєрідні попередники української конституції.

Потому з історичних при-чин, до яких передусім треба віднести розпад Київської Русі на ряд князівств, татаро-монгольську навалу та її наслідки тощо, відбувається занепад і на довгі роки фактична втрата на-ціональної державності і, у зв'язку з цим, правотворчості. Пізніше найвагомішим систе-матизованим правовим актом став Литовський статут (набрав чинності в 1589 p.), котрий діяв на території Литовське-Руської держави та на українських зем-лях, що входили до складу Поль-щі. Цей документ покінчив з різ-номаніттям місцевих прав і став єдиною правовою основою функ-ціонування держави.

Як акти конституційного ха-рактеру в історико-юридичних дослідженнях розглядаються до-говори часів становлення Геть-манської держави, котру будував Богдан Хмельницький. Він під-писав договір і морську конвен-цію з Османською Портою (1648 p.), Зборівську угоду з Поль-ським Королівством (1649 p.), чим закладалися основи авто-номії України.

Нові відносини між Украї-ною та Росією були юридично оформлені договором 1654 p., який складався з двох докумен-тів. Це, по-перше, «Березневі статті» Богдана Хмельницького, де були сформульовані умови, на яких Україна об'єднувалася в союз із Московщиною, і, по-дру-ге, жалувані грамоти царя Олек-сія Михайловича Богданові Хмель-ницькому та Війську Запорозь-кому. В цьому документі за Вій-ськом Запорозьким закріплюва-лися широкі права: «вибирати гетьмана, самим між собою, по давньому звичаю», самостійно здійснювати судочинство, мати стосунки з іншими державами (лише для зносин із Польщею й Туреччиною слід було мати згоду царя), збирання податків Для української скарбниці, утри-мувати 60-тисячне військо. Як бачимо, договір з