царем перед-бачав мінімальну залежність від Московії й, за умови його су-млінного виконання, надавав Україні можливості доя розвит-ку своєї державності. Але по-дальша практика стосунків з Росією показала підступність її політики, насправді спрямова-ної на порушення домовленос-тей, знищення будь-яких ознак самостійності України, поступо-ве, але неухильне перетворення її на звичайну провінцію Мос-ковської держави. Це, природ-но, збудило протидію, привело до відродження ідеї самостій-ності української держави, що знайшло своє втілення у «Пак-тах і Конституції законів та во-льностей Війська Запорозько-го», що були написані Гетьма-ном Війська Запорозького Пи-липом Орликом і прийняті 5 квіт-ня 1710 р. в Бендерах. За своїм змістом цей документ можна розцінювати як першу в Європі конституцію в сучасному її розумінні.
За тодішніми традиціями «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозько-го» були складені у формі дого-вору між владою (гетьманом) та народом України (Військом За-порозьким) і складалися з пре-амбули й 16 параграфів, у яких були зафіксовані основні прин-ципи організації й функціону-вання Української держави.
В преамбулі, з метою обґрунтування природного права укра-їнського народу на власну дер-жаву, наводився історичний міф про «хозарів-козаків», які, начебто, ще до Володимира Ве-ликого прийняли християнство й заснували козацьку державу. Приділялась увага невиконанню Росією положень Переяславсь-кої угоди. При цьому підкрес-лювалося, що після смерті Бог-дана Хмельницького «Москов-ське царство взяло намір, дошу-куючись багатьох засобів і спо-собів, позбавити Військо Запо-розьке його вольностей, підтверджених власною присягою, привести його до остаточного знищення і накласти рабське яр-мо на вільний народ, який ні-коли не дозволяв себе завоювати силою зброї». У зв'язку з цим проголошувався курс на вихід із союзу з московським царем. Але, тверезо оцінюючи свої сили, Пилип Орлик розраховував не тільки на допомогу Бога, а й «на підтримку найяснішого і наймогутнішого короля Швеції, а та-кож на те, що їхня справа як справедлива мусить неодмінно восторжествувати».
В цьому документі закріплю-валося панівне становище пра-вослав'я в українській державі, чітко визначалися її кордони, обумовлені Зборівською угодою 1649 р. Закріплюючи принципи функціонування державних ор-ганів, Конституція Пилипа Ор-лика виходила з необхідності по-ділу влад на законодавчу, вико-навчу та судову. Законодавча влада передавалася Раді, до якої входили полковники зі своєю старшиною, сотники, генераль-ні радники всіх полків та посли від Низового Війська Запорозь-кого.
Виконавча влада належала Гетьманові, але найважливіші справи він повинен був узгоджу-вати зі старшиною.
Суд мав здійснюватися неза-лежно від Гетьмана, який «не повинен карати сам... із власної ініціативи й помсти, але таке правопорушення — і умисне й випадкове — має підлягати (розгляду) Генерального Суду, який і повинен винести рішення не поблажливе й не ліцемірне, а таке, якому кожен мусить підко-ритись як переможений зако-ном».
Конституція Пилипа Орлика діяла на Правобережній Україні до 1714 р.
Пізніше помітну роль у роз-витку української політико-правової думки відіграла діяльність Кирило-Мефодіївського това-риства (1846-1847 pp.). Вироблені його членами документи («Книга буття українського на-роду», «Закон Божий», «Статут Кирило-Мефодіївського това-риства» та деякі інші) спиралися на ідею панславізму й необхід-ності згуртування в союз слов'ян-ських народів. Ці ідеї були відо-бражені в «Начерках Консти-туції Республіки», складених одним із членів товариства. В «Начерках...» основою суспіль-ного життя визначались общи-ни, що об'єднувалися в області, округи, штати. Передбачалося створення семи автономних шта-тів (на чолі з президентами), які й зливалися б у слов'янську конфе-дерацію.
Проблеми української дер-жавності розглядалися в працях Михайла Драгоманова, який у 1884 р. розробив конституційний проект реорганізації Росій-ської Імперії в децентралізовану федеративну державу на зразок США або Швейцарії. Інтереси національних областей повинна була відстоювати Союзна Дума, яка б мала право зупиняти вико-нання рішень центральних ор-ганів влади (законодавчого орга-ну та уряду), якщо вони не вра-ховували інтереси областей. На місцях передбачалося здійснен-ня владних повноважень як ор-ганів місцевого самоврядування, так і намісника центральної вла-ди (губернатора).
Ідеї Кирило-Мефодіївців та М.Драгоманова розвинув Ми-хайло Грушевський, виклавши свій проект майбутнього кон-ституційного ладу в статті «Кон-ституційне питання і українство в Росії», опублікованій у 1905 р. Пропонувався механізм націо-нально-територіальної децен-тралізації Російської Імперії: народ прямими таємними вибо-рами формував би національні обласні сейми, а ті — загально-державний парламент. Націо-нальні сейми мали одержати широкі повноваження для управління відповідними тери-торіями.
Того ж року був опубліко-ваний конституційний проект, підготовлений членами Україн-ської народної партії. В його ос-нову покладено ідею повної самостійності України, котра ба-чилася президентською респуб-лікою. Законодавча влада мала належати парламентові, який складався б із двох палат («хат») - ради представників і сенату. Передбачався викуп землі з приватного володіння й пере-розподіл її серед населення. Чу-жинцям (не українцям) відмовлялося в праві власності на землю.
Після лютневої революції, яка скасувала монархію в Росії, почались активні процеси роз-будови української держави. У І Універсалі — першому зако-нодавчому акті створеноїх17 бе-резня 1917 р. Центральної Ради — говорилося про необхідність конструювання системи дер-жавних органів: «Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані всенародним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всена-родні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори... Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба й які закони для нас лучші».
Але в той час Центральна Рада ще не ставила питання про повну незалежність України. Во-на вимагала, «щоб Російське Правительство прилюдно окре-мим актом заявило, що воно не стоїть проти національної волі України, проти права нашого на-роду на Автономію».
Тимчасовий уряд Росії, як відомо, не пішов на надання ав-тономії Україні.
Після жовтневого переворо-ту в Петрограді склалася нова історична ситуація, але й тоді Центральна Рада,