метою забезпечення ста-більності Конституції України відхилений Верховною Радою за-конопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий для повторного розгляду в парла-менті не раніше, ніж через рік з дня його відхилення.
З тією ж метою Верховна Ра-да України протягом строку своїх повноважень не може двічі змі-нювати одні й ті самі положення Конституції України.
Найскладнішою є процедура внесення змін до розділу І «За-гальні засади», розділу III «Ви-бори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України». Законопроект про внесення змін до вказаних роз-ділів може подати Президент України або не менш як дві тре-тини конституційного складу Верховної Ради України (не менш як 300 народних депута-тів). Якщо після обговорення та-кого законопроекту за його при-йняття проголосує не менш як дві третини конституційного складу Верховної Ради, Прези-дент України призначає все-український референдум, резуль-тати якого остаточно визнача-ють прийняття чи відхилення запропонованих змін до Кон-ституції.
Повторне подання законо-проекту про внесення змін до розділів І, ІІІ і XIII Конституції України з одного і того самого питання можливе лише до Вер-ховної Ради України наступного скликання.
Дещо простіша (але склад-ніша порівняно з поточним за-конодавством) процедура вне-сення змін до інших розділів Конституції України. Відповід-ний законопроект має бути об-говорений і схвалений більшіс-тю конституційного складу Вер-ховної Ради. Після цього його розгляд на даній сесії Верховної Ради припиняється. Наступна чергова сесія Верховної Ради України розгляд цього законо-проекту відновлює, і він вва-жається прийнятим, якщо за нього проголосує не менш як дві третини конституційного складу Верховної Ради України.
ПРИКІНЦЕВІ ПО-ЛОЖЕННЯ
Передостанній, XIV розділ Кон-ституції України — «Прикінцеві положення» — присвячений ви-значенню набуття нею чинності, тобто моменту, з якого вона по-чинає діяти і стає Основним За-коном, за яким мають будува-тися найважливіші суспільні відносини.
Вивчаючи ці положення, слід мати на увазі, що ч. 5 статті 94 Конституції України закріплює норму, за якою закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено са-мим законом, але не раніше дня його опублікування. Водночас стаття 160 Конституції України ви-значає, що вона набирає чин-ності з дня її прийняття, тобто з 28 червня 1996 р. Таким чином, Конституція набула чинності до того, як була офіційно оприлюд-нена, тобто опублікована в офі-ційних джерелах. Це зумовлю-ється особливим місцем Кон-ституції України в системі зако-нодавства, її значенням для дер-жавного й суспільного життя країни.
Набуття Конституцією Украї-ни чинності, крім її власних по-ложень, врегульовувалося ще й спеціальним законом «Про при-йняття Конституції України і введення її в дію» від 28 червня 1996 p., яким не тільки днем на-буття нею чинності визначався день її прийняття, а й визна-валися такими, що втратили чинність, Конституція (Основ-ний Закон) України від 20 квітня 1978 р. з усіма змінами й допов-неннями та Конституційний договір між Верховною Радою України й Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади й місцевого самовряду-вання в Україні», які в своїй су-купності відігравали роль Основного Закону України.
З метою гідного відзначення історичної ваги Конституції не-залежної України в утвердженні її суверенітету й побудові де-мократичної, соціальної й пра-вової держави день прийняття Конституції України є держав-ним святом — Днем Консти-туції України.