або вибухові речовини видані для службового користуван-ня; 8) винність особи у вчиненні злочину, його мотиви, наявність пом'якшуючих обставин, а також інші обставини, що характеризують особу обвинуваченого; 9) ха-рактер збитку, заподіяного злочином, його розмір; 10) обставини, що сприяли неза-конному носінню, зберіганню, придбанню, виготовленню або збуту, а також розкра-данню вогнепальної зброї, бойових припасів або вибухових речовин.
Якщо недбале збереження вогнепальної зброї стало умовою вчинення іншою осо-бою злочину з тяжкими наслідками, то необхідно з'ясувати, у чому конкретно по-лягало недбале зберігання зброї, хто знав про це. хто міг цим скористатися, чи попереджувалася особа, відповідальна за зберігання зброї, про необхідність вжиття на-лежних заходів щодо її охорони і чому вона зневажила цим попередженням.
Отже, предмет доказування у загальній формі виглядає таким чином:
1) яке конкретне діяння з числа тих, що складають незаконний обіг зброї та ін-ших названих об'єктів, вчинено, які об'єкти стали його предметом;
2) яким способом реалізовано злочинний намір; якщо злочин вчинено неодно-разово, то як розподіляються в часі епізоди злочинної діяльності; якщо в наявності злочинна бездіяльність (при зберіганні зброї та інших об'єктів), то в чому вона ви-разилася і до яких тяжких наслідків призвела;
3) хто вчинив злочин, з якою метою і за якими мотивами; чи були співучасни-ки, чи була попередня змова між злочинцями, чи був винуватий (винуваті) членом організованої злочинної групи, які функції в цій групі він виконував;
4) чи добровільно здана зброя та інші названі об'єкти (а це звільняє особу від кри-мінальної відповідальності); чи всі об'єкти, що знаходилися у володінні особи, здані, чи не є здача вогнепальної зброї, боєприпасів засобом приховування іншого злочину;
5) які умови сприяли вчиненню злочину, який розмір і характер заподіяного зло-чином збитку.
Тілесні ушкодження — це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої люди-ни, що виражається в порушенні цілісності або фізіологічної функції органів і тка-нин людського тіла. Тілесне ушкодження є посяганням на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, за загальним правилом не є злочи-ном і кримінальна відповідальність наступає лише у випадках, коли воно є спосо-бом вчинення іншого злочину (наприклад, ст. 409 КК України).
За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК України поділені на три види: а) тяжкі; б) середньої тяжкості; в) легкі тілесні ушкодження. Судово-медичне визна-чення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень провадиться на основі «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених нака-зом Міністерства охорони здоров'я України 17 січня 1995 р.
До числа тяжких відноситься тілесне ушкодження, яке небезпечне для життя у .момент заподіяння. Небезпечними для життя є ушкодження, що самі по собі загро-жують життю потерпілого в момент заподіяння або при звичайному їх перебігу за-кінчуються смертю. Наслідок заподіяного ушкодження не може впливати на визнан-ня його тяжким. Так, своєчасна медична допомога, яка сприяла швидкому .і повно-му видужанню потерпілого, не виключає відповідальності за ст. 121 КК України, якщо ушкодження були небезпечні для життя в момент їх заподіяння. Спосіб запо-діяння тілесного ушкодження, а також використані засоби не є критерієм віднесен-ня тілесного ушкодження до небезпечного для життя. Ця особливість повинна ви-значатися лише характером самого ушкодження.
Тяжким признається тілесне ушкодження, що спричинило втрату якогось органа або втрату його функцій. Під органом варто розуміти частину людського організму, що виконує одну або декілька функцій, що мають істотне значення для життєдіяль-ності всього організму, як-от: а) утрата руки, ноги — це відділення їх від тулуба або втрата ними функцій (параліч або інший стан, що виключає їхню діяльність). Мається на увазі як відділення від тулуба всієї руки або нош, так і ампутація їх на рівні не нижче ліктьового або колінного суглоба. Всі інші випадки розглядаються як утрата частини кінцівки й оцінюються за ознакою стійкої втрати працездатності; б) утра-та зору — це повна стінка сліпота на обидва ока або такий стан, коли наявне зни-ження зору до можливості рахування пальців на відстані 2 м і метис (гострота зо-ру 0.04 і нижче). Втрата зору на одне око спричиняє стійку втрату працездатності на більш ніж одну третину і за цією ознакою відноситься до тяжких тілесних ушкод-жень; в) утрата слуху — це повна стійка глухота на обидва вуха або такий необо-ротний стан, коли потерпілий не чує розмови на відстані 3-5 см від вушної рако-вини. Втрата слуху на одне вухо спричиняє стійку втрату працездатності на менш ніж одну третину і за цією ознакою відноситься до середньої тяжкості тілесного ушко-дження; г) утрата здатності мовлення — це невиліковна утрата висловлюватися чле-нороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Від утрати здатності мовлення варто відрізняти випадки втрати голосу (коли людина може висловлюватися лише пошепки). При такій утраті вид тілесного ушкодження визначається ступенем утра-ти працездатності; г) втрата репродуктивної здатності — що означає втрату здатнос-ті до злягання, запліднення, зачаття і дітородіння.
До тяжких тілесних ушкоджень відноситься душевна хвороба, що може бути на-слідком як фізичної, так і психічної травми, інфекції, отруєння тощо. Поняттям «ду-шевна хвороба» охоплюється будь-яке психічне захворювання, незалежно від його тяжкості, тривалості або невиліковності.
Тілесне ушкодження є тяжким, коли воно спричинило інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину. Під ін-шим розладом здоров'я мається на увазі ушкодження, що не підпадає ні під одну із зазначених у ст. 121 КК України ознак тяжкого тілесного ушкодження. Вирішальне значення тут має стійка втрата працездатності не менше ніж на одну третину, що за-конодавець пов'язує лише