Вчинення особою правопорушення є підставою для того, щоб притягти її до встановленої нормами права відпові-дальності.

Однак самого лише факту вчинення особою дії чи без-діяльності, якою порушуються приписи права, недостатньо. Майже завжди необхідною є і вина особи у протиправному вчинку. Відповідальність без вини закон допускає лише у виняткових випадках: наприклад цивільно-правова відпові-дальність власників за шкоду, заподіяну джерелом підвище-ної небезпеки.

Вина у вчиненні правопорушення може бути умисною або необережною. Умисна вина (умисел) має місце в тому разі, коли особа прямо хоче вчинити протиправні дії і досягти тих шкідливих наслідків, які виникають від таких дій. З необережною виною (необережністю) правопорушен-ня вважається вчиненим у тих випадках, коли особа не бажала настання шкідливих наслідків, але через свою легко-важність чи недбалість повелася таким чином, що ці наслід-ки наступили і були результатом її дії чи бездіяльності.

Окрім цього, для законного притягнення особи до відпо-відальності необхідно, щоб той, хто вчинив протиправні дії, вважався згідно з правом належним суб'єктом для даного виду правопорушень. Вимоги щодо особи—суб'єкта правопорушень встановлюються тими законодавчими акта-ми, якими передбачена відповідальність за правопорушен-ня; головною з цих вимог є досягнення відповідного віку (16, 18, а в окремих випадках 15 або й 14 років). Для організацій-порушників основною вимогою є наявність статусу юридичної особи.

Звичайною реакцією держави на правопорушення є застосування до винного заходів відповідальності. Цілями юридичної відповідальності залежно від характеру вчинено-го правопорушення і розміру заподіяної ним шкоди можуть бути:

компенсація потерпілому (в тому числі і державі) його втрат, включаючи і моральну шкоду;

позбавлення винного на деякий час можливості вчиняти нові правопорушення;

превенція (попередження), тобто вплив на винного та інших осіб, внаслідок якого в них відпало б бажання вчиня-ти нові правопорушення;

ресоціалізація, тобто створення винному можливостей для пристосування до нормального життя в суспільстві без порушення встановлених правил поведінки;

кара (відплата) за вчинене — таку мету відповідальність має лише у виняткових випадках, коли вчинено найтяжчі за наслідками і особливо нетерпимі суспільством правопору-шення.

Під юридичною відповідальністю звичайно розуміють визначені правом несприятливі наслідки, які настають для конкретної особи у зв'язку з вчиненням нею правопорушення.

Застосування заходів відповідальності завжди несе з собою серйозні обмеження особистих чи майнових прав винної особи. Вони є справедливими: користуватися всією повнотою прав і свобод може лише той, хто при цьому не зневажає встановлених суспільством правил поведінки і не посягає на права інших осіб. Відповідальність водночас не може мати своєю метою приниження людської гідності винного чи заподіяння йому фізичних страждань.

Основні види відповідальності аналогічні видам право-порушень. Отже, цими видами є:

1) дисциплінарна відповідальність, яка настає у формі різних дисциплінарних стягнень;

2) майнова (інша назва — цивільно-правова) відповідаль-ність у вигляді відшкодування завданої шкоди, відшкоду-вання збитків або ж штрафу, пені чи неустойки;

3) адміністративна відповідальність — у формі адмініс-тративних стягнень щодо громадян і фінансових та інших адміністративних санкцій щодо юридичних осіб;

4) кримінальна відповідальність, конкретним проявом якої є кримінальне покарання.

Особливим видом майнової відповідальності є матеріаль-на відповідальність у трудовому праві, яка має риси одно-часно і майнової і (меншою мірою) адміністративної відпо-відальності. Крім цього, в юридичній літературі нерідко трапляються твердження про наявність інших видів юри-дичної відповідальності, та вони є поки що лише наукови-ми гіпотезами.*

Одним з найтяжчих злочинів є політичне вбивство «на замовлення». В історії людства їх жертвами стало чимало відомих діячів, смерть яких призводила нерідко до наслідків, що виходили далеко за межі однієї країни.

У 44 р. до н.е. політичні противники вбили Юлія Цезаря прямо у приміщенні римського сенату.

Вбивство австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда у Сараєво у 1914р. призвело до початку першої світової війни.

Жертвами вбивць стали американські президенти А. Лін-кольн у 1865 р. і Дж. Кенеді у 1963 p., єгипетський прези-дент А. Садат у 1981 p., прем'єр-міністри Індії Індіра Ганді у 1984 р. і Раджив Ганді у 1991 р. та десятки інших відомих політичних діячів.

3. Конституційні основи юридичної відповідальності особи

Конституція України містить декілька положень про від-повідальність особи, які ма-ють принциповий характер. Щоправда, слід пам'ятати, що ці норми стосуються лише індивідуума (людини і громадя-нина). Питання відповідальності юридичних осіб Конститу-ція України прямо не зачіпає.

Однією з найголовніших конституційних норм про відповідальність є ст. 61 Основного Закону, яка закріплює особистий характер відповідальності та заборону двічі притягати до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Особистий характер відповідальності означає, що особа відповідає лише за свою власну поведінку, на неї не може бути покладена відповідальність за дії інших осіб і, анало-гічно, інші особи не повинні відповідати за її вчинки. Однак батьки можуть нести відповідальність у разі вчинен-ня їхніми неповнолітніми дітьми протиправних дій не за самі ці дії, а за нехтування своїми обов'язками щодо вихо-вання дітей та контролю за їхньою поведінкою.

Заборона притягати двічі до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення означає, зокрема, що ніхто не може бути двічі покараний за один і той самий злочин (латинське «non bis in idem»). Проте допускається притягнення за одне правопорушення до кількох різних ви-дів відповідальності: наприклад водій, який через свою не-уважність порушив правила дорожнього руху і пошкодив інший автомобіль, у разі відсутності в нього страхування