Заходи оборони мають бути такими, щоб забезпечити відбиття нападу. Але закон не дозволяє «надмірної» оборо-ни. Зокрема, не буде правомірним застосування рушниці для відбиття нападу й заподіяння нападнику смерті, якщо він намагався тільки вдарити потерпілого, не користувався якими-небудь небезпечними для життя чи здоров'я предме-тами і міг бути знешкоджений без застосування зброї. Однак за перевищення меж необхідної оборони особа, яка оборонялася, буде нести відповідальність лише у випадках смерті нападника чи заподіяння тяжкої шкоди для його здоров'я.

Закон визначає ситуації, коли допускаються будь-які засоби оборони: це оборона від нападу групи осіб або озброєної особи та від протиправного насильницького вторгнення в житло чи інше приміщення. У цих випадках особа, що оборонялася, не підлягає відповідальності, хоч би якою була заподіяна нападникам шкода.

До необхідної оборони прирівнюється ситуація затри-мання злочинця потерпілим чи іншими особами безпосе-редньо після вчинення злочину. Дії осіб, які затримували злочинця, вважатимуться вчиненими в стані необхідної оборони, якщо вони були необхідними для затримання і відповідними серйозності вчиненого злочину та обстави-нам, які виникли під час затримання.

Не є правопорушенням також дії, вчинені особою в стані крайньої необхідності для відвернення серйозної небез-пеки за умов, що цій небезпеці не можна було запобігти іншими засобами і якщо заподіяна шкода є меншою, ніж та, якої вдалось уникнути. Ситуації крайньої необхідності досить часто виникають під час дорожнього руху; наприк-лад, якщо водій звернув з траси і пошкодив інший автомо-біль для того, щоб не задавити дитину, яка несподівано опинилася перед його автомобілем.

У деяких випадках не несе кримінальної відповідальності й особа, яка виконувала наказ, відданий її начальником (керівником) у межах його повноважень. Проте слід пам'ятати, що ст. 60 Конституції України прямо вимагає від громадянина не виконувати накази, які є явно злочинними, наприклад наказ стріляти у беззбройних людей, які мирно себе поводять. За виконання подібних наказів виконавець підлягає відповідальності так само, як і той, хто віддав наказ.

5. Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія і правопорушення

Зв'язок між цими явищами і вчиненням правопору-шень, очевидний —величез-на кількість протиправних дій скоюється в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння.

Алкогольна, а особливо наркотична залежність є страш-ними хворобами, які виліковуються з великими трудноща-ми, а в деяких випадках стають невиліковними. Вживання алкогольних напоїв нерідко закінчується алкоголізмом, а звичка вживати наркотики чи отримувати «кайф» за допо-могою психотропних речовин швидко і майже завжди пере-творюється в потребу, а потім у залежність від них, подола-ти яку стає неможливо. Людина перестає бути нормальною особистістю. Для задоволення «звички» потрібні кошти, причому дедалі більші. Звідси поява злочинів, мотивом яких було бажання здобути гроші для цих «потреб»: адже нарко-тики коштують дорого, та й алкогольні напої теж недешево. Внаслідок зростання кількості небезпечних злочинів, зв'язаних зі станом алкогольного, наркотичного чи токсич-ного сп'яніння або з «потребами», зумовленими алкоголіз-мом чи наркоманією, були прийняті жорсткі законодавчі рішення, спрямовані на протидію поширенню наркотиків і психотропних речовин і пропаганді вживання цього дурма-ну. Передбачено покарання до 5 років позбавлення волі за відкрите вживання наркотиків у місцях масового перебуван-ня громадян, до 10 років позбавлення волі може отримати особа, яка схиляє інших до вживання наркотичних чи психотропних речовин. Дії, які мають метою збут подібного «товару», можуть потягти за собою покарання до 10, 12, а у певних випадках — і до 15 років позбавлення волі.

Особа, яка вчинила злочин у стані алкогольного, нарко-тичного чи токсичного сп'яніння, не звільняється від відпо-відальності за скоєне. Більш того, сп'яніння може бути визнане судом обставиною, яка обтяжує цю відповідаль-ність.