Реферат з правознавства

Значення Конституції для суспільства, її правова охорона

Конституція є суспільним правом і головна її мета — охорона свободи, оскільки свобода людини є засадою життєвого устрою. Конституція регулює відносини держави і суспільства у такий спосіб, щоб держава в особі її органів і по-садових осіб, залишаючись гарантом прав і сво-бод, не могла політичне» контролювати суспільство.

Разом з тим самій Конституції як нормативному регулятору необхідні гарантії правової охорони. У зв'язку з цим суспільство як «контролер» публічної влади в особі різних об'єднань громадян, у тому числі інших суб'єктів, що інтегруються з метою правової охорони Конституції, виступає надійним охоронцем, здатним запобігати можливим спробам з боку держави посягнути на її основи.

Теоретико-правові проблеми взаємодії громадянського суспільству і держави є об'єктом постійного наукового інтересу, про що свідчить різноманітність наукових публікацій, зокрема А.Зайця, М.Козюбри, В.Копейчикова, М.Орзіха, П.Рабіновича, М.Цвіка, Д.Кривенко, В.Авер'янова, В.Шаповала, Ю.Тодики, В.Погорілка та ін. Незважаючи на значущість і багатогранність проблеми, в аспекті значення суспільства у правовій охороні Конституції її досліджено ще недостатньо.

Людина як особистість — самостійна і незалежна, здатна вільно виражати свою думку — є основою громадянського суспільства. Свободу думки розглядають як можливість участі людини в політичному житті суспільства, оскільки в певні періоди вона тісно пов'язана саме з політичною сферою. Без чіткого гарантування права на свободу вираження думки не може існувати вільна держава, не може існувати демократія.

У громадянському суспільстві інтеграція особи і держави відбувається через проміжні соціальні інститути, незалежні від держави, які можуть на державу впливати тобто, особа бере активну участь у суспільному житті через різні соціальні інститути, вільні від державного контролю (політичні партії, об'єднання, професійні спілки тощо).

Людина не може існувати в суспільстві відокремлено, оскільки її потреби залежать від інших членів суспільства. Тому для задоволення своїх особистих потреб людина звертається по допомо-гу до інших. Разом вони вчаться працювати, набувають навички і створюють необхідні структури для того, щоб представляти владі свої думки і вимоги, іншими словами, — «соціальний капітал», який може бути використаний для здійс-нення впливу на державу.

Взагалі, думка — це суб'єктивне знання, то-чка зору на те чи інше питання окремої людини, групи суспільства. В думці виражається відповідність оцінюваного факту суб'єктивним поняттям і уявленням людини, групи, які висловлю-ють думку. Отже, суб'єктом думки може бути людина (причому незалежно від професії, статі, віку) і соціальна група та суспільство в цілому. Громадська думка — це ставлення людей до явищ соціальної дійсності, яке виражається в їх колективних судженнях, що містять оцінку даних явищ і вимоги практичної реалізації цих оцінок.

Громадська думка є свого роду індикатором взаємодії держави і суспільства. З одного боку, громадяни мають можливість безпосередньо впливати на ухвалення рішень, з іншого, — держава отримує сталий зворотний зв'язок і негайну реакцію на свої дії або бездіяльність. Громадська думка є «авторитетом», що формує конкретне спільне рішення, яке випливає з волі більшості і здатне впливати на вид та норми власного буття. Народна воля має домінувати в політиці. Різні протистояння, коливання державної влади підривають її значення, авторитет, оскільки народ скоряється швидше, коли має впевненість, що рішення буде незмінним і неухильно реалізовуватиметься. Державна влада, яка не має авто-ритету в народу, завжди хитка.

Сьогодні рівень участі громадян у суспільному житті, не кажучи вже про вплив громадських організацій на прийняття державою рішень з важливих проблем, залишається, на жаль, низьким через утриманський настрій. Громадяни сприймають себе скоріше «жертвами», а ніж потенційними учасниками політичного процесу. Однією з причин такого фаталістичного настрою суспільства є поширення корупції в органах державної влади, яка проявляється не тільки через використання свого службового становища для власної користі, а й через численні порушення норм неупередженості і справедливості, які притаманні державній службі. Корупція роз'їдає конституційний устрій держави, однак вона, на жаль, продовжує залишатися певною нормою повсякденного життя. При цьому очевидно, що суспільство в цілому не виступає активно проти таких проявів, не бореться з цим.

Разом з тим проблема корупції є руйнівною для держави, і суспільство усвідомлює порушення справедливості і недостатню участь у прийнятті рішень державною владою, що призводить до руйнування «соціального капіталу» та підриває довіру в суспільстві до державної влади. Там, де громада має голос у держави их справах і може хоч якось впливати на них, влада знаходить підтримку в суспільстві. Влада ж, що не спирається на громадян, утриматися не може. «Не та влада є сильною, перед якою всі мовчать, не наважуючись підняти голос, а та, яка має щире сприяння громади»[3]. Держава і громадяни є взаємо-залежними: громадяни потребують підтримки і соціального захисту, а держава, як мінімум, — схвалення своїх дій суспільством. У цих умовах необхідна консолідація інтересів і координація дій громадян і організацій, що є можливим у разі досягнення внутрішньої згоди.

В умовах демократії і додержання прав лю-дини свобода вираження думки є важливою не тільки як сама по собі. Вона відіграє й найважливішу роль у справі захисту інших прав, гарантованих Конституцією, а також охорони самого Основного Закону. Наприклад, із права вираження своєї думки (відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань) логічно випливають право на свободу світогляду і віросповідання, право на об'єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36), право