Згідно з частиною першою ст. 10 Європейської конвенції з прав людини кожен має право вільно виражати власну думку. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки і свободу одержувати і поширювати інформацію та ідеї без будь-якого втручання з боку публічних властей і незалежно від державних кордонів. Це положення захищає свободу вираження власної думки, хоча й містить у собі ризик спричинення шкоди інтересам інших людей.

Формування Громадської думки з урахуванням діяльності державних органів як способу існування, становлення і виявлення масової свідомості, полягає, з одного боку, у вираженні став-лення людей до суспільне значущих подій і фактів, а з іншого—є важливим чинником соціальної комунікації. Як правило, думки більшості або численної групи людей не наражаються на ризик втручання з боку держави, проте це завжди таїть у собі таку небезпеку. Характеризуючи громадську думку, слід ураховувати, що вона запливає з ідеї народного суверенітету. Етапом розвитку громадської думки є перетворення її у складовий елемент політичної системи, який ураховується при ухваленні політичних рішень і : гарантією правової охорони Конституції.

Важливою частиною свободи вираження думок є свобода преcи. Впливаючи на громадську думку, свобода преси створює стан гласності і громадські течії, які роблять будь-які посягання yа свободу неможливими. Разом із тим, хоч би якою широкою була свобода Слова в демократичному суспільстві, вона не є безмежною, а передбачає низку обмежень, перш за все на конституційному рівні, на користь суспільства, держави; чисту прав людини, покладає обов'язки і відповідальність. Свободою слова, як і іншими правами, не можна зловживати. На цьому грунтуються дії публічних влад, коли вони за своєю ініціативою або за Зверненнями заінтересованих засіб і організацій здійснюють те, що за термінологією Європейської конвенції з прав людини ззивається «втручанням», тобто вживають заходів з метою запобігти або осудити використання свободи слова, яке, на їх думку, підпадає під вказані обмеження[6]. Таким чином, таке «втручання» влад повинно бути основане на основному законі держави і мати правомірну мету — захист прав людини, а також попередження можливого безладдя в складній політичній ситуації.

Європейський Суд зазначив, що хоча преса і не повинна виходити за межі, установлені для захисту репутації інших осіб», проте вона має виконувати покладену на неї місію щодо поширення інформації та ідей з політичних питань, а також з інших проблем, що становлять суспільний інтерес. Якщо на пресу покладено завдання поширювати таку інформацію та ідеї, то громадськість, зі свого боку, має право одержувати їх.

Однією з гарантій, правової охорони Конституції слід розглядати громадський контроль (що здійснюється різними правозахисними організаціями), який грунтується на суспільній думці. На відміну від державного контролю, де повноваження органів у цій сфері чітко визначені законодавством, сфера дії громадського контролю лає більш широкий спектр повноважень.

В Україні повноваження суб'єктів громадського контролю регулюються Законом України “Про об’єднання громадян», статутом цих об'єднань, кодексами й іншими законами, які стосуються діяльності за напрямами органів виконавчої влади. Отже, в основу громадського контролю покладено принцип законності. Так, Консти-туційний Суд України в своєму Рішенні від 29 жовтня 1998 року № 14-рп у справі про профспілку, що діє на підприємстві, зазначив, що Конституція закріпила не тільки право кожного на і- працю, а й гарантії реалізації цього права як особисто, так і через об'єднання громадян, зокрема професійні спілки. Відповідно до ст. 244, 247, 248 Кодексу законів про працю України, на професійні спілки покладається здійснення контролю І; за додержанням законодавства про працю, захист ;і; трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників. Отже, як зазначив Конституційний Суд України, однією з правових гарантій від незаконного звільнення є встановлені законом обмеження щодо розірвання трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, що допускається згідно зі ст. 43

: Кодексу законів про працю України тільки за наявності попередньої згоди профспілкового органу [7].

Звідси можна вивести наступну, найбільш ефективну гарантію правової охорони Конститу-ції — судове оскарження, яке є необхідною умовою існування конституційної держави і в якому полягає одна з суттєвих юридичних гарантій пра-вової охорони конституції, запобігання її порушенню.

У зв'язку з цим важливим елементом є також робота зі зверненнями і пропозиціями окремих громадян, їх груп, трудових колективів. Перш за все — розв'язання проблем поряд із судовим захистом, можливість врегулювання процедури розгляду звернень громадян у першу чергу вищими органами виконавчої влади і посадовими особами без судового втручання. Самі ці звернен-ня — теж є результатом громадської думки.

Як гарантію правової охорони Конституції розглядають також законний опір владі, або «гніту влади». Таке право на опір передбачає, наприклад, чинна Конституція ФРН (абзац четвертий ст. 20). Спрямоване воно проти кожного, хто спробує ліквідувати встановлений порядок, і скористатися ним, якщо інший шлях неможливий, можуть усі громадяни.

Опір владі має на меті запобігти антиправовій ліквідації Конституції не тільки з боку державної влади (державний переворот зверху), а й з боку революційних сил, які захочуть установити свою владу (державний переворот знизу).

В ситуаціях, коли виникає безпосередня загроза існуванню Конституції через здійснення державного перевороту, народ, безумовно, має право протистояти таким діям антиконституційних сил. Це право належить народові з огляду на його суверенітет і природні права і може бути лише морально виправдано, оскільки не буде одностайно сприйнято всіма його верствами. Докорінний переворот у житті суспільства — революція, з якою народжується, як правило, нове право, не зупиняється