перед існуючим правом, а тому вона не може бути юридичною гарантією і є скоріше гарантією соціальною. Вдаватися до революції можна лише в крайньому разі, оскільки вона тягне за собою тяжкі наслідки, які надовго залишаються в суспільстві.
Неспростовною істиною є те, що право має діяти лише там, де інші механізми і регулятори є неефективними або не можуть відігравати позитивну роль. Право не повинно витісняти інші соціальні регулятори, але, з іншого боку, право не можна розглядати лише як засіб впорядкову-вання суспільних відносин. За таких умов виникає загроза того, що право може бути замінено чимось іншим. Саме тоді на людей чекає лихо — тотальне зневажання права в його високому гуманістичному розумінні. Тільки там, де усві-домлення права стає незаперечною силою, право може вважатися забезпеченим проти всіх посягань і загроз його порушення.
Аналізуючи основи використання методів правового регулювання в умовах громадянсько-о суспільства, необхідно враховувати його помітну еволюцію від права сильного до права грома-дянського суспільства. Таке право не є механізмом здійснення державної влади і саме її регулює, визначає пріоритети, встановлює зв'язки із суспільством.
Таким чином, основною гарантією правової охорони Конституції виступає народ, який вбачає у праві своє існування. І безперечно, він стане на захист свого права, оскільки його порушення сприймає як смертельну образу для себе. Однак це буде протистояння в переносному розумінні слова, тобто опір за допомогою моральних засобів: через використання прав політичної свободи, зокрема, прав на об'єднання у політичні партії, професійні спілки тощо, свободу громадської думки, яка має велику силу, перед якою схиляються представники державної влади.
Основним інструментом подолання суспільних суперечностей через досягнення соціального компромісу, підвищення ролі права виступає Конституція. Одним з її завдань є збалансування всієї системи інтересів, еволюційний безкризовий розвиток держави без революційних потрясінь. Конституція, яка виникла як акт установчої влади народу, випливає з цієї влади, є сві-дченням політичного єднання (згоди). Така політична згода не може бути порушена навіть в результаті революційного усунення Конституції. Політична згода як єдине ціле може існувати і надалі незалежно від Конституції, оскільки в разі нового стану, змін у суспільно-політичному житті, внаслідок тієї ж революції, установчу владу не може бути усунено.