Правознавство

Конституційне регулювання та його «соціалізація»

Однією з особливостей сучасного конституційного регулювання є його «соціалізація». Така особливість пов'язана з розширенням предмета конституційного регулювання, котре відобразило ускладнення взаємодії між соціумом та державою як його складовою, посилення загальносоціальної ролі держави і диверсифікацію її участі насамперед в економічній і політич-ній сферах суспільного буття. Відповідні процеси розпочали-ся ще у XIX ст., однак набули завершеного оформлення в но-вітніх основних законах, прийнятих після другої світової вій-ни. Характерно, що новітні конституції нерідко класифікуються і як соціальні. Зміст і призначення конституційних положень, адресованих суспільству, можуть помітно різнитися. Вони, як правило, сформульовані у загальній формі і виглядають фрагментарними. З іншого боку, такі положення завжди відображають зв'язки соціуму саме з державою. Тому навіть найбільш «соціалізовані» конституції є передусім основними законами держави.

Одним з проявів «соціалізації» конституційного регулювання є віднесення до його інструмента-рію терміна «соціальна держава». Основні закони не містять визначень, пов'язаних з таким проявом. але з аналізу їх положень випливає, що соціальна держава — це характеристика сучасної держави, за смислом якої державна діяльність має бути спрямована на створення реальних стандартів матеріаль-ного добробуту, освіти, охорони здоров'я тощо і забезпечення таких стандартів для усіх громадян (ін-дивідів), а також на мінімізацію фактичної соціальної нерівності з її економічними наслідками та ство-рення системи соціальної підтримки (захисту) тих, хто цього потребує. Тим самим поняття соціаль-ної держави поєднується з відповідно трактованими ідеями соціальної справедливості і соціального захисту. Про таке поєднання свідчить той факт, що практично усі дослідники пов'язують феномен со-ціальної держави з конституційною і міжнародно-правовою фіксацією соціально-економічних прав, а також з практикою щодо їх реалізації. За будь-яких умов наведене чи інші подібні визначення со-ціальної держави передбачають здійснення дієвих заходів за змістом однієї з головних функцій сучасної держави — соціальної функції.

Поняття соціальної держави іноді формулюють і як таке, що не пов'язане безпосередньо з ідея-ми соціальної справедливості і соціального захисту. На думку прибічників такого підходу, це понят-тя відображає загальні зміни, які сталися протягом минулого століття у співвідношенні суспільства і держави, за винятком випадків етатизації суспільного буття за умов авторитарних і тоталітарних ре-жимів. Воно відображає активізацію регулятивної участі держави у процесах економічного характеру, посилення ЇЇ відповідного впливу на духовну та деякі інші сфери суспільного буття. Важлива роль у контексті такого визначення соціальної держави також визнається за державною регламентацією вза-ємозв'язків індивіда і суспільства. В першу чергу це стосується положень стосовно визнання соціальної цінності індивіда, включених до багатьох новітніх конституцій. За приклад може слугувати частина перша статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, ЇЇ життя і здоров'я, честь і гідність, недо-торканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. В сучасному конститу-ційному регулюванні знайшли відображення обидва наведені підходи до визначення соціальної дер-жави.

Концепція соціальної держави має свою історію і навіть передісторію, адже потягло соціальної справедливості супроводжував розвиток суспільства і держави практично за усіх часів. Однак лише з формулюванням ідеї щодо підтримки з боку суспільства і держави найменш забезпечених верств (ка-тегорій) населення цей потяг набув, по суті, офіційного визнання. У XVJII ст. таким визнанням були закони про бідних, прийняті в деяких європейських країнах, а також тогочасне міське самоврядування.

Ідейною основою відповідних заходів слугувала, зокрема, теорія природних прав людини, яка знайшла відображення у політичних і правових актах. Так, у статті 1 Декларації прав людини і громадянина 1789 р. (Франція) наголошувалося на тому, що люди народжуються і залишаються вільними рівними в правах. Водночас застерігалося, що суспільні відмінності можуть грунтуватися лише на міркуваннях загальної користі. Наведені приписи засвідчують суперечливий зміст перетворень, що сталися та позначають їх межі.

Декларативність притаманна і так званим основним або директивним принципам держави політики, зафіксованим у ряді конституцій. Положення про принципи (іноді також цілі) держави політики, більшість з яких присвячена різним аспектам суспільного буття, містяться у спеціальних розділах (частинах або главах), звичайно відповідно поіменованих. Включення до окремих конституцій. прийнятих у період між світовими війнами, положень про принципи (цілі) державної політики відобразило сприйняття на офіційному рівні концепцій держави загального благополуччя. За приклад може слугувати чинна Конституція Ірландії 1937 р., у структурі якої є частина під назвою «Основ принципи соціальної політики». Згодом за прикладом чинної Конституції Індії 1950 р. така практика набула певного поширення в країнах Азії та Африки — насамперед у колишніх британських колоніальних володіннях. Положення про відповідні принципи або цілі включені і до деяких конституцій, прийнятих у розвинутих країнах (Мальта, Швейцарія).

Конституційні положення про основні або директивні принципи (цілі) державної політики визначають особливості їх же здійснення. Насамперед у відповідних основних законах застерігається, по суі програмне значення названих принципів (цілей) для законотворчої діяльності парламенту. До того положення про принципи (цілі) державної політики не встановлюють прав, які індивід може захистити в суді. Такий підхід відображений, зокрема, в ст. 45 Конституції Ірландії, за якою основні принципи соціальної політики «призначені бути загальним керівництвом для парламенту», а їх здійснення не підлягає розгляду в суді. Більш загальним виглядає припис ст. 41 Конституції Швейцарії: «І соціальних цілей не можуть випливати безпосередні претензії на державні послуги». В юридичній теорії такий підхід нерідко застосовується для оцінки можливостей щодо реалізації соціально-економічних прав.

В інших випадках у конституціях сформульовані обов'язки держави здійснювати заходи у здійснення її соціальної функції, зокрема, у забезпечення