ідей соціальної справедливості і соціального за хисту у вигляді гарантій реалізації саме соціально-економічних прав. У зв'язку з дискусійністю питання щодо характеру цих прав нерідко стверджують, що у зазначений спосіб формулюються не обов'язок держави, а лише її наміри. З позицій юридичної техніки фіксація таких обов'язків (намірів) держави як правило, виглядає так, що в одній з частин статті основного закону, по суті, присвяченій конкретному соціальне — економічному праву, визначається саме право, а в інших її частинах або в іншій статті (статтях) — гарантії реалізації цього права, за змістом яких і передбачається здійснення державою відповідних заходів. У зв'язку з тим, що гарантії сформульовані в основному законі, вони характеризуються як конституційні гарантії реалізації соціально-економічних прав. Відсутність у статті, д йдеться про конкретне соціально-економічне право, гарантій реалізації може засвідчувати обмеженість можливостей щодо реалізації того або іншого соціальне — економічного права.
За приклад можуть слугувати положення ряду статей розділу II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» Конституції України. Зокрема, у частині першій її ст. 46 зафіксоване праве громадян на соціальний захист і визначений його загальний зміст. У частині другій встановлені гаранті реалізації права на соціальний захист: загальнообов'язкове державне соціальне страхування за раху-нок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення: створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Гарантії реалізації права на соціальний захист встановлені і в частин третій, відповідно до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерело існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Визначенні у ст. 46 Конституції України зміст гарантій не є абсолютом, адже основними законами, в яких закріплене право на соціальний захист, нерідко передбачені різні заходи відповідного характер)
Обов'язки" держави здійснювати заходи у забезпечення Ідей соціальної справедливості І соціаль-ного захисту, по суті, передбачені Іі іншими статтями розділу II Конституції України, хоча зв'язок між змістом цих статей і такими ідеями не завжди мас прямий характер. Сюди віднесені ст. 41. в якій, зокрема, зафіксоване право приватної власності, ст. 42 (право па підприємницьку діяльність), ст. 43 (право на працю), ст. 45 (право на відпочинок), ст. 47 (право на житло), ст. 49 (право на охорону здо-ров я, медичну допомогу та медичне страхування), ст. 53 (право на освіту) та деякі інші. На окрему згадку заслуговує ст. 48 Конституції України, якою визначене право кожного на достатній життєвий рівень для себе І своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. В Інших конституціях від-повідні положення, як було показано, сформульовані у вигляді цілей, завдань тощо, на досягнення або на вирішення яких має бути спрямована соціальна діяльність держави. Прикметне, що ст. 48 Консти-туції України є єдиною серед її статей, присвячених соціально-економічним правам, яка не має по-ділу на частини. Тим самим в ній не визначено конституційних гарантій реалізації відповідного пра-ва, що можна вважати за опосередковане визнання економічних І соціальних реалій.
Як зазначалось, поняття соціальної держави іноді не пов'язують безпосередньо з ідеями соціаль-ної справедливості і соціального захисту. Прибічники такого підходу акцентують увагу на взаємозв'я-зках між державою та суспільством і вказують на посилення регулятивного впливу держави на функ-ціонування насамперед економічної організації суспільства. Протягом тривалого часу конституційна регламентація питань економічного життя зводилася до закріплення права приватної власності (пра-ва на приватну власність), яке розглядалось як природне право людини. Проте ще наприкінці XVIII ст. було сформульоване положення, згідно з яким «власність є правом недоторканним І священним, І ніхто не може бути позбавлений її Інакше, ніж у випадку встановленої законом явної суспільної необхідності і за умов справедливого І попереднього здійсненого відшкодування (ст. !7 Декларації прав людини і громадянина 1789 p.). Наведене положення, зміст якого знайшов відображення у багатьох конституціях, прийнятих у XIX ст., засвідчувало намагання узгодити економічні Інтереси окремого Індивіда з інтересами суспільства.
Надалі предмет конституційного регулювання охопив окремі характеристики приватної власності, що мають визначальне значення для її правового статусу. У згадуваній Конституції Німеччини 1919 р. вперше було визнано соціальну значущість приватної власності: «Власність зобов'язує. Кори-стування нею повинно водночас слугувати суспільному благу» (ст. 153). Цитовані приписи згодом були відтворені у ст. 14 Основного Закону ФРН, звідки вочевидь запозичені у Конституцію Казахстану (ст. 6). Практично тотожними цим приписам, хоча і сформульованими з елементами заборони, є при-писи частини третьої ст. 13 Конституції України: «Власність зобов'язує. Власність не повинна вико-ристовуватися на шкоду людині і суспільству». В Європі подібні положення включено до основних за-конів Азербайджану, Вірменії, Естонії, Італії, Македонії, Молдови, Румунії. Словаччини, Словенії, Хорватії і Чехії. У такий спосіб встановлюється соціальна детермінованість можливостей використання власності, по суті, визнається її зв'язок не тільки з інтересами самих власників, а і з потребами усьо-го суспільства.
Майже в усіх основних законах, прийнятих у пострадянських країнах, встановлено різні форми власності і застережено рівний захист власності з боку держави незалежно від її форм, що засвідчує відхід від старих форм господарювання. Свідченням такого характеру можна вважати і положен частини першої ст. 15 Конституції України, за яким суспільне життя в Україні грунтується на засадах економічної багатоманітності. У більшості постсоціалістичних і пострадянських країн відповіді визначають характеристики ринкової економіки. Наприклад, згідно зі ст. 9 Конституції Молдови, «ринок, вільна економічна ініціатива, добросовісна конкуренція е основоположними чинниками економіки». Подібні